гальноімперську митну систему66 . В радянській історіографії ці заходи царизму розглядалися головним чином як позитивні : в контексті поліпшення економічних зв ’ язків між Україною і Росією , сприяння їх спільному народногосподарському розвитку . Насправді ж цим скасовувалася одна із найбільш важливих ознак української автономії . Однак митниці на кордонах , підпорядковані вже чиновникам з Росії , продовжували існувати . Складений у 1756 р . “ Реєстр портовым и пограничним таможням ” називає , зокрема , у Київській губернії такі з них : при Васильківському форпості , “ вверху и внизу реки Днепра в тех местах , где оная река Днепр россійскую границу к Полской стороне пересекает , две малыя таможни Межигорская и Стайковская ”, вгору по Дніпру до Смоленської губернії в розкольничих “ государевых слободах ” — Добрянці , Злинці ( Білянський форпост ); вниз по Дніпру — в Переяславі й Кременчузі , а між ними “ одна малая ” митниця при Секеринському форпості , в Переволочні . У Воронезькій губернії — в Царичанці й Бахмуті . До другої також підпорядковувалися “ две малые ” митниці в Ізюмі та Луганськ / . В тому ж році Київська полкова канцелярія , відповідно до постанов вищих установ , видала “ ордер ” про закриття на території полку Злинської митниці й відкриття Вишківської ( с . Вишків належало Києво-Печерській лаврі ) . Уточнювалися також прикордонні межі володінь Троїцького Іллінського Чернігівського монастиря69 .
З початком 60-х років загострилася проблема існування Запорозької Січі , земель , які належали низовикам . У її розв ’ язанні брали участь як царський уряд , так і гетьманське правління . Так , у 1760 р . Кирило Розумовський надіслав до Сенату , а той прийняв до розгляду “ рішення ” першого щодо перенесення Січі на нове місце . 8 грудня 1761 р . кошовий отаман Григорій Федорів своїм “ рапортом ” сповіщає гетьмана про отримання ним “ ордера ” про прийняття у “ відомство ” Війська Запорозького Старосамарських земель з поселенцями , за які точилися суперечки з адміністрацією Полтавського полку не один рік . У тому ж році Кирило Розумовський знову порушив перед Сенатом і Кошем питання щодо перенесення Січі в урочище Микитине72 . Не байдужими залишалися до запорозьких володінь прусський король і , зрозуміло , кримський хан . Так , у одному з документів 1762 р . згадується про те , що “ земля вся , которую запорожцы владеют , уже
74