Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 69

гетьмана . Ним став миргородський полковник Данило Апостол ( 1683 — 1727 рр .). Укладені “ традиційні ” статтіугоди ( гетьманські “ Нужды малороссийские ” та царські “ Решительные резолюции ” на них ) між обома державами юридично вже не визнавали Україну як самостійну сторону , а національні її органи влади фактично позбавлялись навіть обмежених раніше функцій , бо майже повністю підмінялися російськими установами чи окремими сановниками42 . На думку Андрія Яковліва , з якою можна погодитись , відтоді “ Україні було залишено тільки зовнішню видимість давнього автономного устрою без реального змісту ” 43 . Надалі процес інкорпорації Української держави Росією пішов прискореними темпами . При цьому чиновники останньої все частіше брали на себе повноваження старшинської адміністрації при вирішенні прикордонних суперечок , що виникали між жителями Гетьманщини і Речі Посполитої . Нерідко їх розглядали за прямими вказівками сюзеренів . Як один з характерних прикладів , можна навести тяжбу “ пограничного ” шляхтича Михайловського з мешканцями с . Засусе Сгародубського полку за землю . Хоча в ній і визнається , що польський шляхтич , назвавши “ себе комисаром , нарушив государственную межу іздавна между Великаго княжества Литовского и Малою Росиею ”, вирішувалася вона відповідно до іменного указу , надісланого в Топальську канцелярію 4 . Запорожці ж для торгівлі на Лівобережжі мали проходити кордон через митниці , нерідко за спеціальним письмовим листом кошового отамана і прикордонних урядників ( 1740 р .) 45 . Після скасування гетьманського правління до охорони кордону “ з Польщею ” місцеві козаки залучалися безпосередньо за розпорядженнями представників царського уряду4 .
Слід зазначити , що в другій чверті XVIII ст . насамперед у результаті реформ , проведених Петром І , войовничо настроєна Росія впевнено набирала політичну й економічну силу . Річ Посполита ж переживала глибоку внутрішню кризу : занепадали ремесла та торгівля , втрачала свій вплив королівська влада , зростали анархія й свавілля магнатів . З Москви і Санкт-Петербурга все “ спокійніше ” поглядали на колись небезпечного і могутнього супротивника-сусіда . Серед архівних матеріалів знаходимо навіть відомості про “ отобрание российским войском Польской области Белоцерковского староства с принадлежащими к нему местечками , селами и деревнями ” в 1734 р ., щоправда , вони були повернуті у 1736 р . 47
68