могла відкрито йти назустріч таким проявам . Тому , коли С . Палій передав через І . Мазепу офіційне прохання схожого змісту , російський уряд порадив йому дещо зачекати , а коли з ’ явиться нагода , то з своїми козаками перебратися в межі Гетьманщини .
Як вже зазначалося вище , на початку XVIII ст . ситуація різко змінюється на гірше для України . Дедалі більше переконуючись , що Петро І прагне над усе розіграти лише власну карту в політиці щодо Речі Посполитої , нехтуючи при цьому інтересами свого союзника , гетьман іде на зближення з польським королем . Разом з тим він змінює тактику стосовно дій С . Палія на Правобережжі . Август II виказує за це приязнь до керманича Гетьманщини , нагороджує його різними відзнаками . Цікавою в цьому аспекті є королівська грамота гетьману від 22 жовтня 1703 р ., де конкретно зазначається : “ Так как Мы удостоверились и глубоко запечатлели в уме нашем , сколь во многих случаях засвидетельствовали Вы совершеннейшую Нам преданность *, то мы за должное почли сею грамотою изъявить Вам благодарность Нашу и , в ознаменованіе оной пред всеми , самым делом жалуем Вас Нашим Орденом Белаго Орла * . В ожиданіи же случая оказать Вам большія еще милости , Мы со всегдашнею Нашею Королевскою благосклонностію , готовы пребываем ” 23 . 24 січня 1704 р . у Ніжині Самусь передав Мазепі гетьманські клейноди й грамоту на уряд гетьманський від польського короля , а той з дозволу царського прийняв їх24 . У травні того ж року Мазепа , не розкриваючи справжніх своїх намірів , перейшов на правий берег Дніпра , де його радо зустріло місцеве населення , вважаючи , що він прийшов “ взяти їх під свою булаву ”. А вже через місяць за його наказом С . Палія було заарештовано , а Білу Церкву , яку Петро І хотів віддати полякам , захоплено . Невдовзі після того гетьман прибув під Любар на Житомирщині ( за Андрусівським перемир ’ ям 1667 р . мав належати Польщі ) і проголосив , що саме тут відтепер проходитиме кордон з Річчю Посполитою . Петру І він написав листа про неможливість передати Правобережжя в підпорядкування польській короні . Між тим цар у серпні 1704 р . у м . Нарві через посередництво посла , воєводи хелминського Томаса Дзялинського уклав угоду з королем про повернення регіону ( конкретно Білої Церкви й там
* Явне дипломатичне перебільшення . — О . Г . ** Одна з вищих урядових нагород у Речі Посполитій .
63