Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 63

факту, що Гетьманщина, в тому числі й Київ, перебувають
у складі “держави його царської величності”, а також є
“гетьманським володінням”.
Крім того, відповісти саме так гетьмана спонукала ще
одна дуже важлива обставина. На початку 80-х років ХУП ст.
із Запорожжя на південь Київщини з відома коронного
польного гетьмана С. Яблоновського перейшло кілька со­
тень запорожців на чолі з С. Палієм. На їх заклик сюди ж
почали переселятися селяни-втікачі й рядове козацтво з
різних місцевостей України. Опорним пунктом при цьому
визначився Фастів, який ще незадовго до цього був пуст­
кою, а за Палія заселився18. У місті збудували фортецю.
Звідси правобережний полковник почав рух проти шлях­
тичів, чимраз далі “збирав” землі під свій “козацький при­
суд”. Тому, коли у 1686 р. постало питання про прикор­
донну область між Гетьманщиною та Річчю Посполитою,
вона виявилася значною мірою вже освоєною українцями.
Незабаром заселення охопило велику територію між
Дніпром, Дністром і Случем. Ось як про це красномовно
написав гадяцький полковник Григорій Грабянка: Палій,
“утишивши же Заднепра и поосажовавши многіе гради
людми осел был, яко уделній пан, войска своі охотніе по
Полесю, даже до литовской границе, розстановляющи,
десятини з пасек, индукти и всякіе приходи со всего За­
днепра, даже до Днестра и Случи, на себе отбирающи”19.
Про це йдеться і в інших джерелах20.
Починаючи з 1688 р., С. Палій неодноразово звертався
до царського уряду через гетьмана та інших осіб з поба­
жанням возз’єднати Правобережжя з Лівобережжям. І
якщо раніше він підписувався, як правило, полковник
“війська Речі Посполитої запорозького”, або “Війська
його королівської милості запорозького”, то пізніше так:
“Полковник його цісарського величества війська запо­
розького”. А Самусь почав навіть називатися “його пре­
світлого величества війська запорозького гетьман україн­
ський”21.
Об’єднавчий рух на Правобережжі, ідея єдності обох
регіонів у кінці XVII ст. набули значного поширення й
гостроти. Зокрема, в грудні 1690 р. І. Мазепа в листі до
царів писав про це, а також сповістив про те, що до нього
приїхав з “Польщі” шляхтич Василь Красинський з про­
позицією “уступить в Русскую державу” міста Волинь і
Пропойськ з повітами, які нібито належали тому22. Проте
Москва, зв’язана умовами “Вічного миру” (1686 р.), не
62