діяча стало підписання ним разом із старшинами , з одного боку , та російським урядом , який тоді одночасно очолювали царі Іван та Петро Олексійович з царівною Софією , з іншого боку , т . зв . “ Коломацьких статей ” ( ухвалені на Генеральній раді 25 липня 1687 р . у Коломаку — тепер селищі Харківської області ). За своїм характером вони являли собою двобічний договір між українським і російським урядами , а за змістом у більшості своїх пунктів ( 17 з 22 ) відтворювали текст попередніх “ Глухівських статей ” 1669 р .
“ Новоприбавленные ” окремі положення та цілі пункти ( від 18 до 22 ) головним чином передбачили посилення влади царату в краї при ще більшому обмеженні “ прежних ” політичних “ свобод ” національної адміністрації . Так , відповідно до ст . 6 гетьманові в досить категоричній формі заборонялося без “ ведома их царскаго пресветлаго величества ” позбавляти старшин керівних посад , а останнім — “ без челобитья и без указу великих государей ” обирати гетьмана . Одне з положень ст . 19 під загрозою смертної кари зобов ’ язувало все місцеве населення приймати та пускати в обіг нові монети — “ чехи ”, викарбувані в Москві “ под их великих государей имянованіем и гербом ” 2 . Про їх “ реальну ” вартість висловився нібито сам 1 . Самойлович так : “ Из одной меди много безделья наделали , что убогому человеку ни на что не годится , потому что будто шелуха ломится ” 3 . Друга частина тієї ж статті , що особливо важливо відзначити при розкритті нашої теми , передбачала , “ чтоб гетману и старшине , служа великим государем .., народ малороссійскій всякими меры и способы с великороссійскім народом соединять и в неразорванное и крепкое согласіе приводить супружеством и иным поведеніем , чтоб были под одною их царскаго пресветлаго величества державою обще , яко единой христіянской веры , и никто б голосов таких не испущал , что малороссійской край гетманскаго регименту , а отзывались бы везде единогласно их царскаго пресветлаго величества самодержавной державы гетман и старшина , народ малороссійской обще с великороссійским народом , и вольной переход жытелем из малороссійскіх городов в великороссійскіе города имети ” 4 . З цього виходило : по-перше , гетьманське правління “ служить ” не власному народові , а насамперед російським царям ; по-друге , хоча московською владою формально й визнавалося існування окремої Української держави під “ региментом ” гетьмана , та надалі
56