Наступні договори такого характеру зафіксували порівняно незначні зміни у межах вшцеввділених регіонів ( в основному це уточнення окремих кордонів ). Так , Журавненський мирний договір 1676 р . між Польщею і Туреччиною про припинення війни 1672 — 1676 рр . передбачав у черговий раз передачу Туреччині Поділля , а разом з ним і значної частини Правобережжя ( крім Білоцерківського і Паволоцького полків ). Хоча польський сейм і не погодився утвердити цю угоду , вона ще раз розмежувала “ володіння ” лівобережного та правобережного гетьманів52 .
Бахчисарайський мирний договір , укладений 13 січня 1681 р ., а ратифікований у 1682 р ., про 20-річне перемир ’ я Росії з Туреччиною та її васалом Кримським ханством головним чином повторював положення угоди в Андрусові про український кордон по Дніпру , підтверджував законність включення Лівобережжя , правобережних містечок Васильків , Трипілля , Дідівщина , Стайки , Радомишль , м . Київ до Російської держави , визнавав підпорядкованість Запорожжя царській владі . Названі країни домовилися не освоювати землі між Дніпром і Південним Бугом , а Брацлавщину , південь Київщини та Поділля , як і раніше , залишити в “ протекції ” султана . За кримськими татарами залишалося їх попереднє право вільно кочувати у степах України , а за українськими промисловцями — можливість переправлятися на правий берег Дніпра з метою занять різною промисловою діяльністю .
Після цього договору до Російської держави ВІДІЙШЛИ від Речі Посполитої поселення по берегах р . Сож . їх приєднали до Стародубського і Чернігівського полків . Причому жителі цих місцевостей самі висловлювали бажання “ перейти в подданство Россіи ”. Зокрема , у листі “ пропойскаго ” мешканця Василя Красинського до гетьманського сина , стародубського полковника Семена Самойловича , від 5 грудня 1685 р . йшлося “ о желаніи жителей Пропойска и других городов по реке Сож ” це здійснити . При цьому мотивація прагнення до переходу під владу царського уряду була така : “... До чого самая кривда бозская великим есть примусем и прозба розных станов люди , во православию мешкаючих , которых през гвалты наворочают на проклятую унию , а иных многих юж и навротили по неволе ...” 54 . Проте незабаром , у квітні 1686 р ., ці землі знову повернулися до Речі Посполитої на підставі домовленості (“ запису ”) між обома країнами33 .
50