Польщі . Літописець С . Величко , оцінюючи цей акт , зазначав : " всем козакам не полезном Андрусовском торгу ” 39 . “ Страшным ударом ” для Української держави назвав його Омелян Терлецький . Відразу після укладання Андруовської угоди населення Правобережжя ( першою стала Брацлавшина ) упокорювалося шляхтою “ огнем і мечем ”.
Всі ці обставини не могли не призвести до загострення внутрішньо-політичної боротьби , що не зважала на територіальні межі Української держави й виходила за них . Так , “ переяславці ” скинули свого полковника Данила Єрмоленка ( Єрмолаєнка ), обрали собі іншого й хотіли заарештувати воєводу Вердеревського . Проте останній зумів своєчасно сховатися , а йому на допомогу І . Брюховецький надіслав кілька полків . Повстання придушили : частину учасників заарештували , інші — втекли в містечка Золотоношу і Піщане , а керівники подалися до Петра Дорошенка40 . Саме тому цар і сановники згадали про польсько-українсько-російську угоду стосовно кордонів . У грамоті до В . В . Шереметева вказувалося на те , що за договорами з Польщею лівобережні “ городи ” належать цареві , проте у Золотоноші й Піщаному “ засіли ” козаки та “ чинят всякие задоры и разоренье ”. Далі ставилося завдання : “ очистиш ” ці населені пункти , щоб повстанці йшли за Дніпро і “ чтоб в том посольским договорам нарушения не было ” ( березень 1667 р .) 41 . ЗО травня того ж року полтавський воєвода М . Валконський сповіщав у своїй “ Одписке ” П . Шереметева про “ шатость ” місцевих жителів , які сподівалися на підтримку з боку запорозьких козаків , що , в свою чергу , схилялись до “ изменника Дорошенка ” 42 . Київські міщани жили “ зело не в дружелюбии ” з “ ратными людьми ” і не продавали їм “ хлебных запасов ” 43 . Траплялися навіть випадки вбивства царських послів44 .
Згодом І . Брюховецький , деякою мірою зрозумівши свої політичні прорахунки , вдався до кардинальної зміни у тактиці дій . Він і очолювана ним старшинська адміністрація з надією на збереження влади у власних руках почали звинувачувати у всіх “ бідах ” українців російських воєвод і царських сановників , пропагувати розрив з Росією . Гетьман вирішив вдатися до союзу з Туреччиною . Однак султан не погодився на це . В результаті від гетьмана відвернулося як українське населення , так й московський
47