Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 38

ковника М. Пушкаря на збройний виступ проти гетьмана.
Конфлікт між одним і другим поступово загострювався, а
потім зчинилася справжня бійня, яку Пушкар квалі­
фікував як війну8. Кількість учасників у ній досягла десят­
ків тисяч (тільки на боці останнього значилося до 20 тис.
запорожців, 20 тис. “гультяїв”, наймитів тощо). За М. Пуш­
карем виступили полковники І. Богун (правда, не відра­
зу), 1. Сербин, кошовий отаман Я. Барабаш та багато
інших відомих та той час політичних і військових діячів. І
все ж Виговському вдалося перемогти в цій боротьбі. Пуш­
кар загинув у бою під Полтавою 11 червня, а його при­
бічника Барабаша було скарано дещо пізніше за безпосе­
реднім наказом переможця.
Гетьман і його найближче оточення мали більш-менш
повне уявлення про ситуацію, яка склалася в межах дер­
жави на кінець 50-х років. У розбраті між українцями вони
насамперед вбачали провину Москви. Зокрема, старшина
Ю. Немирич у “Маніфесті до володарів Європи” 1658 р.
(див. у додатку документ № 4) закинув царській адмініс­
трації таке: порушення положень “Березневих статей”
1654 р.; підтримка опозиційних сил і партій, а в зв’язку з
цим провокування міжусобної війни; постійна загроза
збройного втручання в українські справи; спроба наки­
нути на Україну “ярмо”9. Гетьман вирішив розірвати будь-
які стосунки з Москвою і вийти із складу Російської дер­
жави. До того ж на той час він ще не вклав з її урядом
ніяких статей-угод (дві попередні спроби царя нав’язати
Виговському не тільки не вигідні, але й прин изливі їх про­
екти провалилися). Тому почалися пошуки союзника-
спільника у боротьбі проти великодержавницьких планів
Росії. Ним виявилася сусідня Польща. Саме на угоду з
королівською владою пішов керівник Української дер­
жави, підписавши 6(16) вересня 1658 р. відповідний дого­
вір у м. Гадячі. Нас цікавить насамперед те, що у ньому
передбачалося створення своєрідного федеративного дер­
жавного об’єднання (Україна, Польща, Литва). До нього,
за бажанням, могла б увійти й Росія. Україна отримувала
назву “Велике князівство Руське”, а в територіальному
відношенні охоплювала колишні Брацлавське, Київське
та Чернігівське воєводства. Виконавчі функції повністю
передавалися гетьману, а законодавчі — Загальній раді.
Тобто, за сучасною термінологією, створювалася автоном­
на парламентська республіка з президентом на чолі, який
обирався на цю посаду довічно (крім того, особисто
37