Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 28

погодитися з цим, доводячи, що визволені українські
землі мають повернутися назад до складу Речі Посполитої.
Делегати ж від України взагалі не були представлені на
з’їзді. В результаті найголовніші проблеми так і залиши­
лися не вирішеними, а уряди тільки домовились про при­
пинення військових дій і зобов’язалися не вступати в пе­
реговори з Швецією .
Проте, як би там не було, але на початок 1657 р., неза­
довго до смерті гетьмана, ще раз окреслився кордон між
“Державою Богдана Хмельницького” та Річчю Пос­
политою. Тоді, як свідчить літопис Григорія Грабянки, він
проходив “от устья Днестра до вершины Днестра, а от
вершины Днестра до вершины Горини, от Горини до
Прилети и чрез Прилет до Быхова, от Быхова чрез Днепр
по над рекою Сожем до уезду Смоленского под Рославль:
також от Черного моря, до устья Днестра на Очаков до
Лиману, даби Днепром и Днестром свободній был путь
купцам малороссійским в море” . Щоправда, на той час
в умовах постійних військових дій ця “демаркаційна
лінія”, як справедливо відзначив М.П. Василенко, не
могла набути характеру постійно діючого та юридичного
кордону48.
В тому ж році (коли сталося проголошення жителями
Пінського повіту про своє рішення перейти під “регімент”
Війська Запорозького “в щасті й нещасті — на вічні
часи” ) українська дипломатія в переговорах із шведським
урядом домагалася відсунути кордон аж до Пруссії49.
Посли, котрі приїхали зі Швеції до гетьманської резиден­
ції, привезли із собою підготовлений проект угоди між
обома державами. Занепокоєний таким зближенням,
Олексій Михайлович вимагав від Б. Хмельницького розір­
вати такого роду стосунки. Добре знаючи про двоїсту
політику царя, гетьман з гнівом відповів бояринові В. Бу-
турліну: “Никогда не отстану я от шведского короля, с ко­
торым дружен более шести лет, прежде нежели поступил
в подданство его царского величества. Шведы — люди
правдивые: умеют сохранять и пріязнь, и обещаніе; а
великій государь учинил было надо мною, гетманом, и над
всем Войском Запорожским немилосердіе свое, примирясь
'Цікаво зазначити: ше взимку 1656 р. гетьман називав Івана Нечая
полковником Білої Русі, а до його полку належали Могилів, Чавси,
Новий Бихів, Гомель тощо. Влітку універсал Б. Хмельницького Нечая
іменував вже полковником не тільки білоруським, а й могилівським і
гомельським //Акты ЮЗР. — Т. 3. — С. 522, 527.
27