Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 26

ром і Доном38 . При цьому слід відзначити історичну роль у процесі державотворення середньої Наддніпрянщини ( тоді охоплювала головним чином полки : Білоцерківський , Канівський , Кропивнянський , Переяславський , Черкаський і Чигиринський ), котра , як і в попередні періоди , становила територіальне ядро українського етносу . Протягом багатьох століть простежувалася її відносна стабільність . Паралельно Запорозька Січ , “ низове товариство ”, залишалася “ центром свободи ”, виступала для більшості населення прототипом ідеального загальнонаціонального державного устрою39 .
Принагідно варто звернутися до подій того часу в межах Білорусії , бо вони стосуються безпосередньо нашого питання . В 1654 р . об ’ єднані російсько-українські збройні сили , виступивши проти польсько-шляхетської армії , в ході розгортання військових дій опинилися на території цієї країни . Козацькими загонами керував тоді наказний гетьман і одночасно полковник Іван Золотаренко . В червні — вересні він зайняв значну частину білоруських земель і мав намір створити на них “ нову Гетьманщину ”, що входила б до складу Української держави . Врюди почав поширюватися козацький устрій і поділ на полки40 , місцеві жителі стали вступати до загонів Золотаренка і навіть голити голови на козацький манір . Полковник направив до Б . Хмельницького представників від Білорусії в кількості 400 шляхтичів і міщан , щоб ті “ зложили ” через нього присягу цареві . Російський уряд занепокоївся і почав висловлювати з приводу всього цього своє невдоволення . З Москви вимагали , щоб присягу складали не гетьману , а царським представникам . Почалося протистояння обох сторін , яке згодом настільки загострилось , що вилилося у значні збройні сутички : в 1656 р . полковники Іван Нечай — наступник Золотаренка — і Яременко відверто вступили в боротьбу з московськими військами в регіоні . На думку І . П . Крип ’ якевича , “ білоруси , яких з українцями єднала культура і спільна оборона православної віри , воліли бути в політичних зв ’ язках з Україною , ніж підлягати Москві ” 41 .
Як свідчать архівні матеріали , в останній період діяльності Б . Хмельницького та його адміністрації , активність у стосунках з урядами іноземних держав , насамперед Туреччини , Польщі , Швеції та Кримського ханства , не спадала . 1 не в останню чергу при цьому розв ’ язувалися гострі питання державного будівництва та визначення
25