Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 25

лишились тільки ті, що належать до стану селян. Те саме
мусить бути і в маєтках його королівської милості, поки
не буде вже відомо, хто лишається на правах козацьких, а
хто приписаний до замку і підлягає селянським повиннос­
тям .
Польський уряд, магнати і шляхтичі значно переоціню­
вали свою тимчасову перемогу під Берестечком й значен­
ня договору, підписаного в Білій Церкві. Зокрема, це роз­
цінювалося ними як остаточна ліквідація кордону Війська
Запорозького на Случі — зламання “шиї” козацької лінії,
“яку так широко і гордо вимірював противник .
Білоцерківська угода справді могла б означати “упадок
автономної України” (Омелян Терлецький), коли б не
залишилася головним чином тільки на папері. Великій ре­
гіон ще продовжував перебувати під повним контролем Вій­
ська Запорозького, а тому серйозної думки про припи­
нення війни за подальше визволення українських земель
тоді у Б. Хмельницького навіть не виникало. Він зовсім не
вважав справу програною і сподівався її дуже поліпшити
за рахунок виваженої зовнішньої політики: конкретно
малися на увазі нові переговори з Москвою і Туреччиною
(остання мала допомогти вирішити молдавське питання).
1 дійсно, кардинальні зміни на краще вже досить скоро
стали відчутними. Батозька битва у травні (червні) 1652 р.,
у якій загинуло майже все польське військо і його керів­
ництво (коронний гетьман М. Калиновський із своїм си­
ном — коронним обозним, командир німецьких найман­
ців 3. Пишемський, кілька старост і вищих урядовців),
повернула українським повстанцям Брацлавське воєво­
дство. Там знову почала діяти козацька управа. Після цієї
перемоги, яка стала свого роду реваншем Б. Хмель­
ницького за поразку під Берестечком, були остаточно
визволені Подніпров’я та Київ. Позитивно вплинула вона
й на українсько-молдавські взаємовідносини, які помітно
зміцнив шлюб молдавської княжни Роксанди і Тимоша
Хмельницького37.
Аналізуючи дані 1653— 1654 рр., І.П. Крип’якевич
зробив спробу окреслити державні межі “козацької
території” на той час. Так, з Польщею вони проходили
через Яругу — Чернівці — Мурахву — Красне — Він­
ницю — Прилуки (на Поділлі) — Самбіль — Карпилівку;
з Росією зберігався традиційний кордон, а з Туреччиною
і Кримом проходило розмежування через так зване “Дике
поле” — українські й південноросійські степи між Дніст­
24