Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 21

початку Визвольної війни. Законодавчий же бік справи на
той час складався так. Відповідно до Зборівського догово­
ру 8(18) серпня 1649 р. між Богданом Хмельницьким і
польським королем Яном II Казимиром “козацька авто­
номія” охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське
воєводства. Тут, очевидно, варто порівняти тексти “Вимог
Війська Запорозького до його королівської милості”,
подані Б. Хмельницьким 7(17) серпня Яну II Казимиру, і
Зборівського трактату, бо вони певною мірою уточнюють
і доповнюють.один одного. Конкретно в пункті 2 першого
з цих документів зазначається: “Почавши від Дністра,
Берлинців, Бар, по Старий Костянтинів, по Случ і за
Случ, що впадає в Прип’ять, по Дніпро, а від Дніпра,
почавши від Любеча до Стародуба і аж до московської
границі з Трубецьким, в усіх цих названих містах ми самі
зробимо перепис, призначивши на службу його кор. вел.
і всій Речі Посполитій тільки гідних, здатних до цього
молойців. По цих містах серед нашого війська, щоб ко­
рогви, як іноземні, так і польські, не мали ніяких прав і
не наважувалися брата жодних стацій”21.
ЇУ Зборівській угоді ж додатково називається ще кілька
міст і районів, які вже законодавчо відокремили “козацьку
територію” від Речі Посполитої: “А то таковьім мест
описанем: од Днепру почавши с тоей-ту сторони в Дыме-
ру, в Горностайполю, в Коростешове, в Павлочи, в Пог­
ребищах, (в Прилуке), в Винници, в Браславлю, отгам-
толь од Браславля до Ямполя ку Днестрови, так же до
Днестра розуметися мает, в реестр козаки мають быта
приймованыи; а з другое зась стороны Днепра, в Остру, в
Чернигове, в Нежине, (в Ромне) и всюды аж до границе
московской и Днепра. А що ся дотыче мест иншых его
кор. милости и шляхецких над меру в тых пунктах
описаных, в тых юж не мают быти козаки; волно еднак з
них тому, который хочет быти в козацгве, без гамовання
панского выйти зо всею маетностю на Украину, который
буде до реестру принятый”22. Дещо пізніше цей простір
приблизно дорівнював площі трьох губерній: Київської,
Чернігівської й Полтавської з деякими сусідніми повітами
і становив близько 180 тис. кв. км23. Отже, він межував у
кордонах з Польщею, “Московщиною” і Туреччиною,
причому Дніпро — найголовніша комунікаційна артерія —
опинився повністю в полі діяльності українців. Зберегти
цю територію і в майбутньому значно розширити її стало
першочерговим завданням у політиці гетьмана. В пункті
20