Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII

на что-нибудь жалованние и которие впредь давани будут, имеют быть сохраняеми свято и ненарушимо на вечние времена во своей сили”24. В той же час документи геть манського правління, як правило, вимагали періодичного підтвердження своєї юридичної ваги (скажімо, коли відбу валося переобрання гетьмана). На противагу можновладцям, посполиті, особливо при ватні селяни, мали дуже обмежене право на землю. За “Правами...” зовсім відкидалась їх можливість вільного розпорядження не лише “підданськими”, але й новокуп- леними “грунтами”. Тільки у вигляді панської милості їм дозволялось вивезти чи винести дещо з рухомого майна. Земля посполитих законодавчо визнавалася власністю державця, в маєтності котрого ті мешкали. Продаж або передача її іншій особі без відома та дозволу власника за боронялися25. “Права...” зафіксували існування в Україні такого своє рідного явища, як сябринство. Вони дають певне уявлен ня про його характер і соціальну суть: “Если би кто имел с ким лес, или степ, совокупний неделений, а один би которий сябр или участник похотел тот лес на засев хлебний или для сенокоса прочистить а степ продать, тогда ему свободно будет такий лес прочистить и разроб- лять, а степ проориватъ, толко ж так что б другого или других участников своих грунтов розбором тим своим незобидил к своему болше не принимал, но столко сколко на его части того лесу или степу принадлежать будет, а другим би участникам своим так много и в толикой до броте лесу или степу оставил, как много на части их против его займи принадлежит...” (гл. XVIII, арт. 15, п.1). При цьому предписувалося: коли хтось займе чужу землю, то за рішенням всіх членів сябринного союзу чи суду той мусив повернути цю або надати рівноцінну їй землю. Пе редбачалася також грошова компенсація за завдані матеріальні збитки. (Там же: Гл. XIX, арт. 1, п. 3.) “Правам...” судилося стати першою законодавчою спро бою, де б у всій повноті планувалося зрівняти і затвердити становий статус старшини і шляхти. За ними право на “шляхетское достоинство” могли мати вже не тільки особи (як це було раніше), що отримали на нього від Царського уряду особливу жалувану грамоту чи “диплом”, а й козацька верхівка, починаючи з генеральних старшин і кінчаючи сотниками. Включались сюда також бунчукові, знатні військові та значкові товариші. їх права та привілеї 165

Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 170