Борзну , Мену та деякі інші міста і “ городища ” 7 . Однак згодом примхлива фортуна відвернулася від російських військ ( почався їх швидкий розклад , що значною мірою обумовили напади кримських татар ) і повернулась обличчям до супротивника — шляхетських загонів . 1 хоча у вітчизняній і польській історіографії існують різні оцінки наслідків цієї війни8 , але незаперечним є той факт , що уряд Владислава IV , виходячи з Поляновського мирного договору від 14 ( 24 ) червня 1634 р ., повернув фактично всі втрачені на першому етапі війни землі й відновив той польсько-російський кордон , який існував згідно з Деулінським трактатом9 . Проте Польща повернула Російській державі м . Серпейськ з прилеглою до нього місцевістю , а польський король отримав ( через біскупа Жадика ), причому цілком таємно , з московської казни 20 тис . крб . за свою відмову від претензій на царський престол . Стаття З Поляновського мирного договору проголошувала скасування підписаного 17 ( 27 ) серпня 1610 р . у Москві договору між польським гетьманом С . Жолкевським ( Жулкевським ) і боярами про обрання на російський престол Владислава : йому особисто , а також його спадкоємцям царем московським “ впредь ... ни писаться , ни именоваться ”, “ Российского государства не искать и не домагаться ” 10 .
Поляновська угода передбачала і правовий аспект визначення кордонів і , зокрема , розмежування Новгород- Сіверської та Чернігівської земель від Трубчевського і Путивльського районів , а також Брянська , Рославля та Почепа з прилеглими до них територіями . Обов ’ язковою вимогою до межових суддів у цій справі стало те , що вони мали кордони встановлювати за “ давніми ” грамотами і “ писцевими книгами ” “ в правду ” та “ безо всякія хитрости ”. Враховувалися також і свідчення старожилів цих місцевостей ( особливо тоді , коли були відсутні належні документи ) 11 . Безпосередньо кордони позначались спеціальними межовими ознаками (“ в натурі ”), які потім записувались до межових книг і фіксувались в урядових грамотах . Пізніше юридичні сторони обмінювались останніми , щоб “ то и впредь было крепко и ненарушимо без спору ” 1 . Хоча і наявність такого роду документів не завжди могла відвернути політичні непорозуміння . Наприклад , під час вирішення в 1638 р . так званого “ Путивльского межевого дела ” польська сторона звинувачувала російську : “... Мы паны рада с вами говорили ... на многих и широких речех , а в совершенье того дела не привели за
16