по 25 червня 1632 р .) Чернігово-Сіверської та Смоленської земель ( за винятком м . Вязьми ) 3 . Відповідно до пункту § 2 ' Деулінського трактату , Польщі конкретно передавались такі головні населені пункти : Дорогобуж , Біла , Смоленськ , Рославль , Серпейськ , Трубчевськ , Невель , Себеж , Красне , Стародуб , Попова Гора , Почеп , Новгород- Сіверський , Чернігів , Моровськ , Монастиршце , а також Велизька волость . Останні сім міст разом “ с волостьми ”, які здавна до них належали , “ изстари ” вважались українськими і являли собою в територіальному відношенні майже всю Чернігівщину . Параграфом 6-м в угоді передбачалось встановлення постійно діючого кордону між Польською і Російською державами4 . Проте в процесі визначення цих меж у представників обох сторін (“ межових судців ” або “ суддів меж ”) виникли великі непорозуміння й склалася досить конфліктна ситуація , бо кожна з них прагнула прихопити територію якомога більшу5 . Наприклад , неабияка суперечка розгорнулася за порівняно велику на той час Комарицьку волость . Внаслідок цього політичний рубіж на сході Чернігівщини і Сіверщини тоді так і не вдалося встановити . Це болюче питання ще не раз поставало досить гостро *. Так , у 1620 р . уряд Сигізмунда III Вази відправив на Сіверську землю спеціальних комісарів з метою “ ординації замков од Москви рекуперованих , для одбирання замков сіверських од Москви , так теж і для ревідовання ( тобто : ревізування . — О . Г .) прав од людей стану духовного , яко і дворян , і синов боярських , як зачим хто всякії добра ойчистії держат ” . Подібна ситуація склалася і в період так званої Смоленської війни 1632 — 1634 рр ., розпочатої царським урядом саме з метою повернення вищеназваних регіонів .
Спочатку військові події розгортались з повною перевагою на користь Росії . Головнокомандуючому її армії — бояринові й воєводі М . Б . Шеїну вже в кінці 1632 — на початку 1633 р . вдалося захопити Дорогобуж , Білу , Серпейськ , Невель , Рославль , Себеж , Красне , Новгород- Сіверський , Сураж , Батурин , Миргород , Стародуб , Почеп ,
* Крім того , польські магнати і шляхтичі на образу російському цареві , продовжували називати королевича Владислава “ великим князем московським ”, “ государем ” і навіть “ всея России Великим царем ”, підкреслюючи при цьому умовний характер правління першого ( див .: Бантыш-Каменский Д . Н . История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства . — Изд . 4-е . — СПб . — Киев — Харьков , 1903 . — С . 119 ; Переписка между Россией и Польшей ... — С . 14 ).
15