1750 р . згорів магістратський будинок з усіма книгами в ньому , то місцеві урядовці стали “ чинить разбирательства по правам статутовим ”. У Ніжині , приблизно тоді ж , не сприяли “ повнокровному ” використанню магдебурзьких прав ті обставини , що необхідні збірники були “ очень неисправньї ”, а аркуші в них “ видраньї , Хелминскаго права вовсе нет ” і т . ін . Зібравшись у Глухові в березні 1764 р ., перекладачі нормативних актів скаржилися у Генеральну військову канцелярію , що вони даремно сидять у місті , бо в них немає необхідних для роботи книг магдебурзького права . Відсутність у містах другої половини XVIII ст . належної кількості названих джерел І . Теличенко прямо пов ’ язував з “ отживанием ” останнього .
Фактичні дані переконують : тогочасні реалії життя накладали свій владний відбиток на характер і обсяг застосування права фактично в кожному місті . Крім того , давалися взнаки й політичні обставини . Скажімо , Правобережжя . В регіоні вважалося , наприклад , що повним магдебурзьким правом користувався Кам ’ янець ( з XIV ст .). Проте спочатку воно стосувалося лише німців і поляків , які в ньому мешкали . Пізніше ( приблизно з кінця XV ст .) його нормативи поширилися і на корінне населення . Стали співіснувати дві самостійні юрисдикції — “ польська ” і “ руська ”. Між ними майже протягом двох століть відбувалися постійні зіткнення , поки уряд , наляканий перманентними вибухами козацьких повстань , не скасував останню в 1670 р . Далі функціонувала змішана “ польськоруська ” юрисдикція з певною перевагою на користь поляків . Одночасно особливе судочинство в місті зберігали вірмени ( аж до кінця XVIII ст .). Схожі тенденції спостерігалися у Львові , а також більшості міст Поділля та Галичини . На відміну від Кам ’ янця , Кременець , Ковель і деякі інші користувалися так званим неповним магдебурзьким правом . Причому в першому діяло одне війтовство , в другому воно поєднувалося із староством . Коли ж староста , який керував господарським управлінням , паралельно виконував обов ’ язки й війта , то він ставав повновладним хазяїном міста . Війту належала також судова влада . Посередником між війтом і міською громадою , товариством чи поспільством виступав лентвойт , що призначався першим з міщан “ по смерть ”. Характерним для
155