і магдебурзького права . Але основним при розгляді у суді став розділ 1 , а саме такі його положення : про право володіння та набуття земель різними способами ( арт . 2 ); “ О позывании шляхты о забранье безправное имений и грунтов наших градских ” ( арт . 15 ); “ О границах ” ( арт . 20 ); “ О важности письменных свидетельств ” — " листов " ( арт . 33 ). Також згадуються арт . 5-й розділу 3 ( про пожалування та привілеї на землю шляхті і т . ін .) і арт . 25-й розділу 4 ( про виклик до суду ) 4 .
Крім того , треба враховувати і той факт , що в міських і сільських громадах досить міцним залишався суд ( осуд ) “ спільників ”, що також не завжди відповідав писаним законам . Общинам з іноземних переселенців часто дозволялося взагалі судитись окремо , за нормами , притаманними тільки їм . Так , гетьман Іван Самойлович універсалом від 28 червня 1672 р . підтвердив давній дозвіл грецьким купцям Ніжина в торгових справах між собою опиратись на власне судочинство5 . Приблизно те ж саме знаходимо й в універсалі від 28 листопада 1675 р . 6 Причому такий порядок зберігався і протягом наступного століття , бо , скажімо , в 1753 р . до цих документів повернулася Генеральна військова канцелярія при розгляді статусу грецької общини .
Однак , як би там не було , Литовський Статут , “ Саксон ” \ і “ Порядок ” поступово стверджувалися у судовій практиці І України й вже в XVIII ст . визначилися як обов ’ язкові в більшості офіційних документів . Саме в такому аспекті про них йшлося в універсалі гетьмана І . Скоропадського від 16 травня 1721 р . у зв ’ язку з необхідністю здійснити переклад різних “ книг правних ” на “ русское наречіе ”. їх важливість відзначила в 1730 р . і “ правна ” урядова комісія . Про тогочасні судочинство та юридичні норми досить влучно висловився видатний український історик Олександр Лазаревський : “ На малороссийские суды сыпались укоры во взяточничестве и пристрастии , доходившие до государя и им предъявляемые гетману . Гетман заступался за суды ; но не мог он не видеть , что главнейшею причиною злоупотреблений в них служили противоречия законов , редкость их источников и недоступность их по языку ” 7 .
Отже , на Лівобережжі , Правобережжі й Слобожанщині ( пізніше — приблизно з другої половини XVIII ст . — це спостерігалося і в південному регіоні країни ) існувала справжня мозаїка права . Проте одним з головних джерел його , без сумніву , був Литовський Статут .
145