Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 145

новостворені “козацькі” суди Литовський Статут вважали
за руське, а “Порядок” за польське право, тобто чітко роз­
межовували їх за національною ознакою .
Різноманітність джерел права за реальних умов неодно­
разово допомагала більш впливовій чи спритнішій людині
у власних інтересах повертати хід судової справи. Панува­
ла довільність у тлумаченні юридичних норм. Нерідко суд,
застосовуючи до злочинця німецьке право, за яким нале­
жало суворо покарати винного, потім вдавався до Литов­
ського Статуту чи звичаєвого права і значно полегшував
вирок (або навпаки). Гіпотетично можна припустити: та­
кого роду явище повинно було б поширюватися у відда­
лених від центральних осередків місцевостях (невеликих
селах, слободах тощо, де продовжував брати гору звичай).
Однак це прямо стосувалось і вищих державницьких струк­
тур. Характерний випадок стався на Лівобережжі в 1761 р.,
коли магістрат м. Ніжина звернувся до гетьмана зі скар­
гою на дії Генеральної військової канцелярії, яка прий­
няла рішення щодо угідь городян не за магдебурзьким
правом, як мало бути, а Литовським Статутом. Магістрат­
ські урядники, зокрема, звернули увагу на те, що 1 ар­
тикул 7 розділу Статуту твердив: кожний власник маєтків,
успадкованих від батька чи матері куплених або “вислуже­
них”, має право відчужувати їх продажем, даром, записом
іншій особі, минаючи своїх дітей і родичів. Між тим, за
магдебурзьким правом ніхто не міг віддавати “дедизної”
землі, коли на те не було згоди спадкоємців. Таке відчу­
ження юридично вважалося недійсним. Далі. Відповідно
до 14 артикула 5 розділу Статуту материнський маєток мав
успадковуватися рівноправно як синами, так і дочками, а
батьківський — тільки по чоловічій лінії. На противагу
цьому, за магдебурзьким правом, останній однаково міг
переходити і до синів, і до дочок. Для остаточного
вирішення цієї справи гетьман прийняв спеціальну поста­
нову і направив її в Генеральну військову канцелярію, де,
між іншим, наказувалося: в “привілейованих” містах
скрізь судити лише за “магдебургією”3.
Проте, незважаючи на це, здавалося б, цілком чітке ро­
з’яснення, стан речей не змінився. Так, протягом 1773—
1777 рр. тяглося слідство про захоплення мешканцями
розкольничих слобід Климівки і Митківки Ропської во­
лості угідь графа Гр. Розумовського. Для вирішення спра­
ви були зроблені “виписи” з “Книги” Київського магі­
страту — знову ж таки ті самі норми Литовського Статуту
144