ючого військами в Україні за російсько-турецької війни 1735 — 1739 рр . щодо характеру законодавства та існуючих порядків у суді : “ Шельма писав , а каналія судив ” 39 .
Протягом досліджуваного періоду у зв ’ язку з поступовим наступом землевласників на соціальний статус селян , міщан і рядових козаків , первісне значення займанщини як однієї з форм звичаєвого права втрачається .
Слід згадати про наявність в Україні й так званого церковного звичаєвого права . Під ним розумілась сукупність правил поведінки , які не набули законодавчого затвердження , але їх обов ’ язково дотримувались у житті люди : “ побоюючись кари і гніву господнього ”. В християнській церкві виникнення “ традицій ”, що підтримувалися повсюдно , також не мали для себе “ офіційних ” письмових підстав . Фактично переказ чи звичай ставали єдиним керівним началом при вирішенні таких церковно-практичних питань , про які нічого не було сказано в Новому Завіті ( наприклад , тодішня поведінка в церкві при богослужінні , ті ж займанщина , тільки застосована монастирем , і “ звикле послушенство ” підданих духовних можновладців тощо ). Ці норми протягом тривалого часу підтримувались лише завдяки силі “ звички ”, що мала неабияке значення в церковно-юридичній практиці . На превеликий жаль , нам не відоме докладне і систематизоване зібрання українських церковних звичаїв у нашій духовній літературі .
В . Д . Мєсяц , проаналізувавши загальний стан звичаєвого права в Україні другої половини XVII — XVIII ст ., дійшов досить своєрідних висновків . Зокрема , він вважав : особливо високого рівня розвитку досягай норми цивільного звичаєвого права , адже тогочасному судові були досить добре відомі складні юридичні поняття : давність володіння , право першого володіння , нерівність при розподілі стягнення і т . ін . З такою оцінкою можна погодитися . Але тоді стає зовсім не зрозумілим , чому автор , доводячи положення про те , що звичаєве право мало високий рівень , пише про припинення його дії до середини XVIII ст .? 40
Останнє не відповідало дійсності . Одним з перших спростував цю думку А . П . Ткач . На підставі архівних матеріалів він незаперечно довів : норми звичаєвого права застосовувалися і в другій половині XVIII ст ., і навіть у ХЕХ ст . Наприклад , Переяславський полковий суд , прийнявши до розгляду позив ДЛарченка до його родича за землю , що була передана останньому як “ застава ”, позитивно
139