вів , йшли за ним . Врешті-решт так і вийшли на злодія . В слідстві й прийнятті вироку брав участь і війт села . Причому під час допиту Квашу попереджали — коли той скаже правду , то його відпустять : “ будеш ти прост и все твое при тебе будет ”. Неправда коштувала йому життя28 .
Як бачимо з двох останніх прикладів , гетьмани , старшинська адміністрація , суди широко використовували в своїй практичній діяльності норми звичаєвого права . Разом з тим , саме воно формувалося не без впливу існування своєрідного козацького самоуправління .
Еволюція соціальних відносин на українських землях поступово змінювала значення звичаєвого права . Дедалі більшої ваги набували писані законодавчі акти . Так , у XVIII ст . форма виборності , “ за звичаєм ”, на вищі та середні військово-адміністративні посади в полках на загальних радах вже фактично “ канула в Лету ”. Нерідко ранги стали переходити в “ спадщину ” від батька до сина або займались за прямим призначенням гетьмана чи російського царя . Наприклад , заможні родини старшин Апостолів утримували протягом десятиліть полкову і сотенну владу в Миргородському полку , Горленки — Прилуцькому , Лизогуби — Чернігівському і т . ін . Представники роду Берлів з другої половини XVII до середини XVIII ст . займали посаду вороньківського сотника Переяславського полку29 . Петро І за власним бажанням призначив з “ великоросіян ” полковниками Ніжинського полку П . Толстого , Київського — А . Танського , новгород-сіверським сотником — Ф . Лисовського . Тому дещо “ архаїчною ” виглядала скарга “ всех полчан полтавских ” на полкових суддю Кованку і писаря Залеського про обрання ними в 1727 р . на “ чин ” полковника “ без общего совету ” В . В . Кочубея . При цьому перші згадували “ давні ” традиції обрання на полковничий уряд30 .
Особливо часто в XVIII ст . панівною верхівкою порушувались документально незафіксовані права селян , міщан , рядових козаків і цілих громад при володінні землею чи угіддями . Визвольна війна , її соціально-економічні наслідки в другій половині XVII ст . давали ще досить грунтовні підстави посполитим незалежно користуватися “ вільними ” степами , лісами , озерами тощо . їх права визнавались на основі давності володіння і фактично вкладеної праці . Але з часом вони помітно обмежилися з боку гетьманського правління . Все частіше на “ вільні ” землі , як і на власні ділянки безпосередніх виробників ( посилаючись
136