тощо на підставі польсько-литовських та російських законодавчих актів , але одночасно зроблено ексцерпт ( витяг ) з українських звичаєвих норм . Звичаєве право , яке існувало в Україні , використовували в своїй практичній діяльності царський сановник , член Генерального суду і Канцелярії генерал-губернатора Лівобережної України О . А . Безбородько ( при складанні в 1767 р . “ Екстракту малоросійських прав ”), урядовці Сенату ( при розробці “ Екстракту ” 1786 р .) і т . д . Наприклад , Безбородько , ознайомившись з козацьким судочинством , прийшов до висновку : право козаків “ судиться от старшин своих ” за принципом “ где три человека казаков , тогда два третьего судят ”. А діялось те , на його думку , “ по всем прежним правам и привилегиям ” 19 .
Схожі підходи знаходимо і в “ Экстракте из указов , инструкций и учреждений ...” 1786 р ., де йдеться про юридичний статус шляхтичів , міщан , козаків , а також “ протчие права ”, за якими “ малороссійськіе жители ” судилися20 .
На Запорожжі кошовий суд — вища судова інстанція в межах регіону — при розгляді майже всіх питань виходив у оцінках з норм місцевого звичаєвого права і “ здорового глузду ”. Тут призначені судом вироки фактично не підлягали оскарженню і ніхто їх не міг скасувати чи замінити . Характерною рисою судочинства на Січі стало те , що судові рішення , особливо в формі найбільш суворих покарань , наприклад , “ страти на горло ”, виконувались досить швидко . Обумовлювалось це головним чином невідкладними вимогами військового становища , необхідністю терміново виступати в похід , а то й просто гарячністю та наполегливістю “ козацького духу ”. Особливо “ не жалували ” низовики зрадників інтересів Війська Запорозького . Д . І Лворницький з цього приводу зазначив : “ Кріпкі були запорожці ще й через ті закони , якими судили вони ... 1 справді , ворогам , злодіям , зрадникам , гвалтівникам , усім тим , які ламали стародавні козацькі звичаї , не було у запорожців помилування : таких приковували на цеп до військової гармати , били серед площі , коло стовпа , дубовими киями , вішали на шибениці , садовили на гострі палі , перебивали руки або ноги і завдавали інші кари ” .
В цьому контексті хотілось би навести досить цікавий приклад , хоч у морально-оціночному розумінні його не можна сприйняти однозначно . Так , у 1747 р . п ’ ять низовиків напали з метою пограбування на двох чумаків Івана Корнечка ( Корнієнка ) та Івана Лехнянка , що повертались
133