Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст. Ukrainska_kozatska_derzhava_v_druhii_polovyni_XVII | Page 131

Ними керувалися, починаючи від курінних отаманів і
кінчаючи центральним військовим судом. Д.І.Яворниць-
кий, правда, з властивим йому деяким перебільшенням,
зазначив, що писаних законів* від запорожців годі було й
чекати в зв’язку з відносно нетривалою історією Січі й
частими військовими походами, через які ті й не “всти­
гали” займатися влаштуванням внутрішніх порядків11. Зви­
чаєве, так би мовити, військове право Запорожжя, безпе­
речно, доповнювалося “пришлими” елементами звичає­
вих норм інших районів України і, в свою чергу, познача­
лось на них, впливало на соціальну свідомість трудящих
Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщини, Півдня тощо.
Звичаєве право безпосередньо відображалося в окремих
вчинках людей, їхній уяві про “правду” та “справедли­
вість”, в тому розумінні, яке панувало серед даного насе­
лення й на певному етапі суспільного розвитку. Тому ре­
акція на явища, події в житті ставала лише показником
власного бачення конкретної особи (осіб) і не могла сама
по собі бути грунтом для нормування тотожних їм відно­
син. Звідси випливало: творцем звичаїв ставав у цілому
“народ” (у вузькому розумінні слова), а не окремі члени,
або ті численні його представники, які втілювали “загальні”
погляди. Разом з тим неправильно думати, що звичаї ви­
никали тільки в народі як єдиній етнічній спільності.
Вони могли формуватися і незалежно в різних регіонах,
областях, місцевостях країни, які мали свою своєрідну со­
ціально-економічну і політичну структуру. При цьому по­
вторюваність вчинків місцевих жителів створювала вже
закономірність — звичку діяти відповідним чином при
схожих обставинах, а сукупність такого роду дій поступово
формувала думку: в цьому випадку слід поводитись саме
так, а не інакше. Серед таких звичаїв слід назвати в першу
чергу: прилюдне водіння злодія по поселенню з вкраде­
ною і підвішеною на шиї річчю; сплату “перейму” (вина­
городи) хазяїном худоби, яка відбилась від гурту, особі,
яка її піймала, а потім повернула назад; виставляння по­
зивачем “могаричу” свідкам — так зване “свідочне”; спа-
лення жінки, звинуваченої в лихому чаклунстві, й т.д.12
* Правда, під час проведення Других всеукраїнських історичних читань
“Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку”
(Черкаси, 1992) була висловлена думка про існування писаних норма­
тивних актів у “низовиків”, але документально вона не підтверджується.
130