не був зацікавлений у підтримці централізованого державного ладу . Задовольняючи в основному ( особисті ) власні потреби , обмежуючись переважно найближчими ринками , він мало сприяв господарській централізації . Тому окремі економічні райони Правобережжя , Лівобережжя та Слобожанщини мали схильність до власної політики ( умовно можна хоча б виділити північні області , Київщину тощо ). В другій половині XVIII ст . це також проявилося на території Південної України . Цілком імовірно , що найвище керівництво країни могло б поступово “ впоратися ” з цим і поліпшити для себе стан речей , проте утворення сильної національної влади не входило в плани ні Росії , ні Польщі , ні Туреччини , з якими особливо тісно співіснувала тоді Україна .
У зв ’ язку з цим деяка непевність ( хиткість ) державного устрою на Лівобережжі , Слобожанщині , а особливо на Правобережжі , очевидно , мала передбачати найбільш суворі покарання винних у різного роду правопорушеннях . І дійсно , вони за звичкою інколи застосовувалися на зразок часів “ польського панування ” 7 . Однак “ новий порядок ” у більшості випадків зробив їх дещо “ м ’ якішими ” і поблажливішими . В значній мірі це обумовлювалося дорожнечею робочих рук ( у Визвольній війні загинули десятки тисяч людей ) і порівняно великою вартістю грошей . Наприклад , день праці , жиле приміщення тощо , траплялося , коштували всього кілька копійок . А надмірні смертні вироки та тілесні покарання ( каліцтва ) ставали занадто невигідними для молодої Української держави . Ось чому за належних соціально-економічних умов будь-яка особа , крім “ отьявнаго злодея ”, при порушенні норм поведінки могла сподіватися на полегкість . При цьому також відігравали неабияку роль висока релігійність , природна незлобність “ малоросів ” до тих , хто скоїв злочин . Коли останні щиро каялись за вчинене , то їх нерідко взагалі прощали . Гарантом подальшої належної поведінки порушників могла виступати громада , представники місцевого духовенства , інші члени суспільства . Траплялося , що якась особа ( особи ), захистивши і врятувавши злочинця від якогось тяжкого покарання чи навіть смертної кари , забирала за це його до себе в “ услужіння ” на кілька років . Так робили , зокрема , монастирі , які користувалися неабияким впливом серед населення , правлячих і судових кіл8 .
Формування та поширення великої земельної власності й укрупнення господарств поступово змінювали не лише
128