Від 1945–1946 рр. криївки помітно
вдосконалюються. Вони відіграють
роль шпиталів, штабів, казарм, тимчасових або тривалих схованок на одного чи кількох підпільників, зв’язкових
пунктів тощо. Аналізуючи різновиди криївок, радянські спецслужбівці
створили близько тисячі схем, у яких
було відображено найтиповіші форми
підпільницької архітектури.
Найпростішими за своєю конструкцією були криївки, призначені для
пунктів зв’язку та зберігання архівів.
Їх зазвичай влаштовували в лісі, тож
вони були практично не пристосовані
для життя. До порівняно нескладних з
інженерного погляду конструкцій слід
зарахувати криївки на горищах житлових будинків, господарських споруд або
церков. Вони здебільшого вміщували
одну чи кілька осіб і служили тимчасовими схованками.
Найскладнішими були криївки,
улаштовані в землі й розраховані на
доволі велику кількість людей, які
мали жити й працювати без виходу
назовні впродовж чотирьох-п’яти місяців (шпиталі, підпільні друкарськовидавничі осередки, штаби тощо).
Такі схованки мали кілька виходів,
вентиляційну систему, пічне опалення
й дрова, автономні криниці, склади із
провіантом та медикаментами, запаси нафти або гасу, достатню кількість
зброї, технічні засоби для тиражування пропагандистської літератури, туалетні приміщення, житлові кімнати,
дво- або триповерхові нари для сну,
радіоприймачі з автономним живленням, ручні динамомашини тощо.
На території густонаселеного лісостепового Городенківського райо-
ну Івано-Франківської області, біля
с. Копачинці, до весни 1956 р. діяла
«трикімнатна» криївка, де мешкало
семеро підпільників, зокрема три
жінки. Місце для криївки — у лісі
над Дністром — обрано так, щоб до
неї можна було непомітно підійти
яром. Потаємний вхід у підземелля,
як, зрештою, і в усіх подібних криївках на Прикарпатті, мав прямокутну
форму й був обкладений деревом.
Донизу вела драбина. Вхід за собою
закривали прямокутним ящиком,
у якому ріс кущ ліщини. Цікаво в інженерному плані були зведені стіни,
зроблені стеля й підлога. Оригінально
було вирішено проблему димовідведення від кухні. Над пічкою будівельники встановили широку трубу, у неї
вмонтували вузенькі трубочки, якими
дим виходив на поверхню та розсіювався. Для маскування над криївкою
насаджувалися кущі. Відходи з кухні
й туалету через каналізаційну трубу
викидали до потічка. У Дрогобицькому музеї розміщена діорама-макет
«Повстанська криївка», виготовлена
за описом командира УПА Степана
Сте