стрільців, а після проголошення ЗУНР
бійці ввійшли до складу Української
галицької армії. У 1918 р. в околицях
сусіднього з Березиною села відбулося зіткнення УССів з російськими
військами. Коли бій завершився, полеглих поховали на цвинтарі у Березині в трьох окремих могилах: в од
ній — січових стрільців, у другій —
православних вояків російської армії, а в третій — вояків-мусульман, які
билися на боці Росії. 22 жовтня 1989 р.
селяни впорядкували могилу січових стрільців і встановили над нею
пам’ятний знак — хрест-тризуб.
Після провалу українських визвольних походів і приходу до влади
поляків у Березинській школі з 1925 р.
почали викладати всі предмети тільки польською мовою. Ще напередодні
Другої світової війни селяни Березини
разом з мешканцями сусідніх населених пунктів організували бунт. Вони
роззброїли всіх жандармів і прогнали
їх зі своїх сіл. Однак повстання через
неорганізованість швидко зазнало поразки, а всі його учасники були жорстоко покарані польською владою.
У 1939 р. після приходу в село радянської влади в ньому було закрито
польську школу й читальню «Просвіти». Замість останньої організовано
клуб. Водночас розпочалася мобілізація березинців: майже сотня з них
була покликана до радянського війська, 19 селян загинуло, а ще троє —
повернулися додому покаліченими.
Однак унаслідок раптової атаки
німців радянське військо було змушене покинути територію Галичини.
Натомість 29 червня 1941 р. до с. Березина вступило німецьке військо.
20
Нова влада відновила фільварок, а 40
молодих березинців вивезла на примусові роботи до Німеччини. Під час
німецької окупації в селі було репресовано 4e4,