стачало, Скарбек уліз у борги. Але як
тільки йому вдається знайти кошти —
він повертає борги, викуповує залоги.
На початку 1830-х у Скарбека виникає чергова велика мрія. Цього разу
він збирається побудувати найбільші
в Східній Галичині стайні для скакових коней. 300 будівельників безперервно будують стайні на взяті в борг
у брата тітки — генерала Калиновського — гроші. Усе йшло до чергового фінансового краху. Однак у той
час до Львова приїхав австрійський
цісар Франц-Йосиф. Граф домагається зустрічі з ним, справляє на нього
позитивне враження та отримує на
будівництво чималеньку суму. Саме
в цей час графа залишає дружина. Процес розлучення тривав більше десяти
років. Закінчилося все тим, що Софія
одружилася з відомим польським драматургом Олександром Фредром. Одночасно з розлученням для Скарбека
наступають важкі дні — нова фінансова скрута. Крім того, він серйозно
хворіє. Йому відмовляє у підтриманні
рідний брат Ігнацій. Однак, видужавши, Станіслав Скарбек вже вкотре,
немов птах фенікс, оживає. Він засіває
поля, розводить худобу, торгує м’ясом
за дуже низькими цінами, чим дратує
конкурентів. Настає 1833 р. Скарбек
захоплений найбільшим своїм проектом – будівництвом театру у Львові.
Задум сподобався і членам львівської
ґміни: ще 50 років тому цісар Йосиф
ІІ віддав під зведення театру земельну
ділянку на так званій площі Каструм,
що виникла після знесення захисних
міських стін. Майже десять років ім’я
Станіслава Скарбека як будівельника
найбільшого в Європі і третього за
14
кількістю глядачів (1460 місць) театру
не сходить зі шпальт газет. Театр було
відкрито в 1842 р. німецькою драмою із
символічною назвою «Життя як сон».
Наступним задумом стає останній
проект — заклад для сиріт та убогих.
27 жовтня 1848 р., через чотири
роки після відкриття театру, графа не
стало. На час смерті в касі залишалися гроші, яких ледве вистачило на похорон. На жалобній церемонії були
присутні тільки найближчі родичі.
Пише Юрій Ямаш: «Незважаючи на
такий цінний подарунок Львову, громадськість міста не відчувала до нього особливих симпатій. Його вважали
людиною владною, навіть жорстокою.
Аполітичність та уявна байдужість
до національного польського руху
і революційних подій 30-х років минулого століття в очах сучасників робили його людиною непривабливою. Ця
характеристика дійсно відповідає враженню від його портретів. Колючий
суворий погляд з-під насуплених брів,
здається, ніколи не випромінював тепла. Справи Скарбека говорили більше, ніж його характеристики. Сироті з
малолітства, йому, як нікому іншому,
було відоме почуття несправедливості, беззахисності, відсутності батьківської любові». Поховали графа на
Личаківському кладовищі. А майже
через 50 років, коли нарешті було завершено будівництво Дроговижського
закладу, він був перепохований у р