МЕТОДИЧНА РОБОТА
прийом виправданий , але ж це різні поняття . А методисти зазвичай ще і вказують на необхідність дотримуватися формулювань тем , визначених програмою на основі державного освітнього стандарту й закріплених у поурочнотематичному плані .
Проблема в тому , що якщо на дошці одразу написано тему , то вона часто містить підказку або відповідь на запитання пізнавальної діяльності учнів , тому інтриги немає . Варіанти оголошення теми : - тему виводять самі учні у процесі розв ’ язання титульної проблеми ;
- формулювання теми не має містити відповіді на запитання , а тільки встановлювати межі пошукової діяльності ;
- визначити тему уроку за допомогою проблемного запитання : « Яку тему нам необхідно вивчати сьогодні , щоб наше знання про … стало вичерпним ?»;
- якщо на минулому уроці вивчали « А », то абсолютно логічно , що нинішній урок присвячений « Б », й очевидно , що наступний урок буде про « В » ( головне , щоб цієї логіки дотримувався сам викладач ).
Не треба багато часу витрачати на формулювання мети уроку . Сьогодні всі вже знають , що учні мають знати принаймні мету уроку . Типові помилки : - учнів часто мучать запитанням : « Якої мети ми сьогодні маємо досягти ?»;
52
- упродовж першої половини уроку учнів нудно водять манівцями до формулювання мети уроку , а оскільки діти не розуміють усі ці маневри , вони ніяк не можуть здогадатися , чого від них хочуть ;
- учнів намагаються спонукати до формулювання дидактичної , а не пізнавальної мети уроку , розкриваючи перед ними всю педагогічну « кухню ».
Тобто не треба витрачати час на виведення теми та мети уроку тільки заради формулювання теми та мети . Усе це має сприяти тому , щоб дитина одразу долучилася до значущої , зрозумілої і доступної для неї діяльності . Саме це й називається актуалізацією на уроці .
Не треба починати урок з вислову : « Сьогодні ми проведемо урок у незвичній формі !». Як правило , цю фразу вимовляють з інтригою в голосі . Але навіщо ? Якщо викладач дає урок у своїй групі , цим він викриває себе і перед глядачами (« Отже , він так узагалі не працює , але перед нами вирішив виявити оригінальність !»), і перед учнями (« Он як перед комісією виступає , а зазвичай він , виявляється , халтурить !»). якщо ж викладач дає показовий урок у новій для себе групі , він принижує цією фразою діяльність « рідного » для цієї групи викладача ( підтекст – « А ось до мене так з вами не працювали !»).
Але найчастіше викладач має рацію в одному : ця форма для нього і групи незвична . До чого це призводить на показовому уроці ?
« Орбіта профтехосвіти »
№ 1 січень 2018