Р озд іл 4
Серце дворянина
Сьомого травня 1861 року під церкву Різдва на Подолі почали сходитися люди — спершу кількадесят , потім кількасот , а потім зібрався велелюдний натовп у кілька тисяч осіб . Здебільшого це були студенти Київського університету і місцевих гімназій . Усі вони прийшли попрощатися з Тарасом Шевченком , який помер два місяці тому в Петербурзі . Київ був лише зупинкою на довгому шляху траурної процесії зі столиці імперії в містечко Канів , де на дніпровському пагорбі поховають колишнього кріпака , а тепер національного поета Шевченка . Труну з його прахом перевезли поїздом у Москву , а звідти кіньми в Київ . З Києва у Канів труну повезуть Дніпром . У всіх великих містах , через які проходила процесія , активісти місцевих українських організацій проводили церковні служби і церемонії прощання , в яких візьмуть участь тисячі людей .
Похоронна процесія поставила імперську владу перед дилемою . Начальство не втручалося у хід подій на території Росії ( в Орлі , наприклад , у церемонії прощання з поетом взяли участь не лише духовні особи , місцева інтелігенція та учні шкіл , а й військовий оркестр ), але в Україні ситуація загрожувала вийти з-під контролю . Боячись , що прощання з поетом перетвориться на велику маніфестацію і українофіли виступатимуть з підривними промовами , київський генерал-губернатор заборонив траурну ходу в центрі міста . Кияни зустріли процесію на лівому березі Дніпра , випрягли коней і самі покотили труну з прахом поета на пором і в церкву на Подолі . Генерал-губернатор заборонив промови в церкві , але не міг нічого вдіяти з молодими людьми , які зверталися до кількатисячної процесії дорогою з церкви на берег , де чекав корабель84 .
84 Анісов В ., Середа Є . Літопис життя і творчості Т . Г . Шевченка . — К ., 1976 . —
89