Р озд іл 3. Н а р о д ж е н н я
м іф у
відань і вірним малярем подій тільки в тих випадках, коли в нього
не було загаданої собі наперед думки»83.
За переоцінкою твору Кониського стояло не тільки незадово
лення Куліша якістю його історичних даних. Куліш з Миколою Кос
томаровим усвідомили, що рукопис, яким вони колись захоплюва
лися, дуже далекий від їхніх ідеалів народництва і загальної рів
ності. Як політичні мислителі і літератори, Куліш з Костомаровим
відводили першорядну роль народним масам і протиставляли їм
ш ляхтичів-консерваторів. Для автора «Історії русів» народні маси,
навпаки, були рабами варварських звичаїв і забобонів. Що єднало
автора «Історії русів» та колишніх кирило-мефодіївців, так це за
хоплення козацькою історією і глибокий патріотизм. Коли Куліш з
Костомаровим усвідомили, що «Історія русів» суголосна лише наці
ональному елементу їхнього світогляду, чари цього тексту минули.
Останнім могіканином старих поглядів лишався Тарас Ш евчен
ко. Завдяки колосальній популярності творів поета, саме його ін
терпретація «Історії русів» перемогла в кінцевому підсумку. Поезія
Шевченка стала рушійною силою перетворення козацького міфу,
натхненого і пропагованого «Історією русів», з російського на пере
важно український літературний і культурний феномен. Ш евчен
кові твори з’явилися в момент, коли перше покоління українських
національних будителів підхопило в Рилєєва і Пушкіна захоплення
«Історією русів», але побачило в ньому не загальний заклик до по
літичних свобод чи вираження російської імперської ідентичності,
а предтечу української національної ідентичності. Коли ці будителі
розчарувалися в історичній і політичній надійності «Історії русів»,
було вже запізно. «Історія русів» стала невіддільною від козацького
міфу, що його ці будителі так вдало поклали у фундамент модерної
української нації.
83
Цит. за: Возняк М. Псевдо-Кониський і псевдо-Полетика («Исторія Русовь» у
літературі й науці). — Л ьвів-К ., 1939. — С. 37.