Епілог
клад з ґельської . Він зробив зворотний переклад на ґельську тільки після того , як з ’ явилися сумніви в автентичності його текстів . Танка надрукував свої « знахідки » і мовою « оригіналу », і в німецькому « перекладі ». В усіх трьох випадках твори адресувалися домінантним « іншим » англо- , німецько- і російськомовним елітам і читачам у територіальному ядрі імперії . Спочатку мова збила імперський загал з пантелику . Російські читачі захоплювалися « Історією русів » і не зразу помітили антиросійські настанови твору , так само й англійці умлівали від Осіана і тільки згодом розшифрували його прошотландську мораль .
Суть усіх цих трьох містифікацій однакова : шотландська , чеська і козацька руська нації не поступалися , а то й перевершували домінантні імперські нації в культурному й історичному плані . Але ця вищість обмежувалася винятково сферою культури . Політичного виклику цілості імперії тут не було . У своїх історичних творах Макферсон підтримував англійсько-шотландську унію ( 1701 ). Так само й у текстах Вацлава Ганки не було якоїсь антиімперської програми . Ці автори боролися не за національну незалежність , а за те , щоб відповідні національні еліти отримали краще місце в імперській культурній ієрархії , і саме для цього перетлумачували історію та перегравали культурні стосунки .
Подібно до творів Макферсона і Ганки , « Історія русів » з ’ явилася в епоху культурного піднесення , жвавого інтересу до колекціонування історичних артефактів і збереження місцевої спадщини . М істифікації тієї епохи були відчайдушною спробою зберегти ( неодмінно величну ) місцеву традицію , інакше , мовляв , приречену на загибель . Українські антикварії 1810-х років , як і їхні шотландські колеги 1760-х , нарікали на брак історичних джерел і сумували за втраченими рукописними скарбами . Вони сподівалися на диво , на те , що знайдеться національний Гомер , і щось таке справді сталося . Мрії реалізувалися у формі « підробок-реконструкцій » — нових літературних та історичних текстів , які охоплювали , здавалося , втрачені частини національного наративу . « Підписи » Осіана в Шотландії і Кониського в Україні легітимізували ці твори , давали їм потрібний авторитет і привертали увагу . Мало хто ставив під сумнів легітимність цих містифікацій , хіба що критики належали до нації , яка нічого не вигравала від таких підробок . Англійські та ірландські автори викрили самозванство Макферсона до того , як
395