Ч а с т и
н а п ’ я т а
. Р одинне коло
рій. Хтось близький до Ширая і відкритий до його впливу міг бути
безпосереднім автором або редактором основного тексту. Його син
Михайло був надто малий і до 1818 року не міг брати участі в напи
санні «Історії русів», але наявні у нас відомості про Степана Ширая
свідчать, що його завжди оточували інші помічники. Саме такий об
раз Ширая постає з однієї апокрифічної історії: «Ш[ир]ай ходил по
улицам всегда с большою свитой мелкопоместных дворян, которые
у него исполняли разные домаш ние должности: один носил за ним
трубку, другой кисет с табаком и т. д.». Можна припустити, що були
й люди, які носили за ним перо, чорнило і папір та записували іс
торії свого патрона. Стосовно можливості різних містифікацій, то
Ширай цілком спокійно підробляв документи: за його наказом було
підправлено церковні книги із записом про народження Олексан
дра Ширая. Така людина нічтоже сумняшеся могла приписати до
рукопису ім ’я архієпископа Кониського445.
Вище йшлося про зв’язок «Історії русів» з родинами чільних ста-
родубських дідичів, зокрема, Михайлом Миклашевським і Петром
Бороздною, а також з місцевими авторами, як-от Іван Лашкевич,
Яків Радкевич і Василь Бороздна. Деякі, якщо не всі, вищезгадані
люди могли у свій спосіб долучитися до створення «Історії русів»:
розповідали свої сімейні історії або ділилися з основним автором
знаннями історії і літератури, можливо допомагали накидати чор
новий варіант або навіть взяли на себе головну роль у написанні
тексту. Всі вони мали потрібну кваліфікацію і, наскільки нам відо
мо, ділилися один з одним не тільки фамільними переказами, а й
історичними документами та історіографічними творами. Інакше
неможливо пояснити, звідки рукопис Худорби знали не тільки Ми-
клашевські, а й автор «Історії русів», або як у бібліотеку Борозден
потрапив список російського перекладу «Літопису Малоросії» Ше
рера, подібний до того, на якому стоїть ім ’я Якова Радкевича. Схоже,
що вони читали ті самі журнали — однозначно «Вестник Европы» і,
можливо, «Украинский вестник».
Найімовірніше «Історію русів» було задумано у розпал боротьби
за визнання дворянського статусу козацької старшини, яка закінчи
лася 1809 року тактичною перемогою старшини. Фінального вигля
ду твір очевидно набув після наполеонівських воєн. Козацькі полки,
445 Пыляев М. Замечательные чудаки и оригиналы. — М., 2003. — С. 268-270.
380