Розділ 17 . С у п е р н и к и
спільне авторство . Протягом століть воно набувало різних форм : « попереднє авторство » ( хтось продукує частини тексту , а потім їх використовують інші ), « виконавче авторство » ( інша людина або кілька людей надають тексту остаточного вигляду ), « ревізійне авторство » ( тут треба віддати належне редакторам ) і , нарешті , « декларативне авторство » ( характерне для політиків і знаменитостей , за яких пишуть літературні раби ) 444 .
Могла « Історія русів » бути результатом спільного авторства ? Може , автор « Історії русів » справді схожий на героїв « Східного експресу » Агати Крісті — там жертву по черзі убили всі дванадцять підозрюваних . Спільне авторство « Історії русів » припускали й раніше : цей твір приписували то новгород-сіверському патріотичному гуртку , то групі полтавських масонів довкола малоросійського генерал-губернатора Рєпніна . Ці гіпотези так і не знайшли підтвердження у джерелах .
Але « Історія русів » цілком вписується в концепцію попереднього і спільного авторства : такий підхід дозволяє врахувати внесок авторів раніших козацьких літописів , зокрема « Краткого описания Малороссии » з додатками Безбородька та « історії Худорби ». Розглядаючи історичні твори кінця XVIII — початку XIX століття , важливо пам ’ ятати , що вельможні й знамениті автори тієї епохи не мусили самі провадити дослідження і писати цілий текст . Візьмімо для прикладу Олександра Безбородька , який підтримав публікацію « Краткой летописи Малой России » Рубана і написав туди розділ , або князя Миколу Рєпніна , який спонсорував « Историю Малой России » Бантиша-Каменського і написав один розділ для книжки . Слід визнати за можливе , що людина , яка створила « Історію русів », не конче написала весь текст сама , а могла скомпілювати цей твір , написати або надиктувати сюжети про історію Гетьманату після 1708 року , а потім сприяти поширенню рукопису , з яким не хотіла пов ’ язувати своє ім ’ я .
При такому підході Степан Михайлович Ширай , відставний генерал-майор і предводитель чернігівського дворянства , потрапляє у цілком новий контекст . Як уже йшлося вище , є всі підстави вважати його спонсором « Історії русів » і джерелом її колоритних істо
444 Love , Harold . Attributing Authorship . An Introduction . — Cambridge , 2002 . — P . 32-50 .
379