Розділ 17 . Су п е р н и к и
церковним ієрархам і антикварам-любителям з проханням поділитися з Бантишем-Каменським своїми історичними скарбами . Роботу було завершено рекордно швидко : книжка вийшла 1822 року . У передмові до першого тому Бантиш-Каменський писав : « Труд сей предпринял я по поручению Г . Малороссийского Воєнного Губернатора , управляющего и гражданскою частию в Губерниях Черниговской и Полтавской , Князя Николая Григорьевича Репнина . Сему почтенному Начальнику моему обязан я многими источниками и непосредственным участием в первой книге . Описание Берестечского сражения есть произведение пера его » 432 .
Губернатор ставився до справи настільки серйозно , що сам написав фрагмент про битву під Берестечком у 1651 році . Його вклад не такий масштабний , як доповнення Олександра Безбородька до « Краткого описания Малороссии » Рубана , але виконаний набагато професійніше . З відстані століть символізм цього акту очевидний : Рєпнін ішов услід за Безбородьком , брав на себе символічну роль лідера і пропонував нову історію України . У Полтаві Рєпнін покровительствував групі місцевих інтелектуалів , які переймалися д о бробутом Малоросії , досліджували історію та культуру краю . Крім Бантиша-Каменського до цього кола належали Іван Котляревський , автор « Енеїди », першого твору модерної української літератури , і Василь Капніст , знаменитий автор вільнодумної « Оды на истребление в России звания раба » ( 1786 ). Рєпнін та його дружина Варвара заснували і підтримували багато освітніх і доброчинних установ у Полтаві . Рєпнін репрезентував у двох колишніх козацьких губерніях столичну владу і намагався інтегрувати їх в імперію , але водночас боронив економічні інтереси краю і підтримував культурні ініціативи , чим заслужив велику довіру місцевої української інтелігенції , якої попередникам Рєпніна явно бракувало .
Микола Рєпнін залишив посаду генерал-губернатора 1834 року на превеликий жаль дуже багатьох людей . Дворянство Прилуцького повіту — в тамтешньому Яготині розташовувався маєток Рєпніна — навіть хотіло поставити в будинку дворянського зібрання бюст губернатора . Смерть Рєпніна в 1845 року оплакували не тільки його клієнти-дворяни , а й прості люди . Донька Рєпніна Варвара писала
432 Бантыш-Каменский Д . История Малой России . — М ., 1822 . — Т . і . — С . V .
Зб5