Ч а с т и н а п ’ я т а . Р о д и н н е к о л о
преосвященный черниговский [ архієпископ Михайло Десницький ] назидал Ульяну Ширай в особой комнате о верности супружеской ».
У графа Гудовича , родича Степана Ширая , виходила більш зважена картина , але й він відзначав хворобу Уляни . Він розповідав суддям , що « редко имел случай видеть жену Ширая , но ему всегда казалось , что в свободное время от болезненных припадков она была в обращении скромна , кротка и приветлива ». Ще один сусід , дійсний статський радник Іскрицький заявляв , що « слышал от родных своих , посещавших Ульяну Ширай , что она , будучи в болезненном состоянии , предпочитала беседу и занятия , званию ее не свойственные : любила жить в людском флигеле , а не в доме , и об одежде не была довольно заботлива ». Лікар Кузьмінський , який лікував Уляну Ширай в останні роки її життя , розповів , що вона « имела общее умопомешательство , продолжавшееся иногда по неделе и обнаруживавшееся бессонницею , говорливостью или молчаливостью и угрюмостью » 407 .
Ці свідчення не лишають сумнівів , що Уляна Ширай була душ евнохворою . Можливо , Ширай цілком щиро писав у листі Немировичу-Данченку , що йому не лишалося нічого іншого , як перебрати на себе управління Уляниним посагом в інтересах їхніх же дітей . Напевно , так само щиро він писав і про те , що боїться за своє життя . Зважаючи на душевний стан Уляни , він мав причини непокоїтися . Але родина Уляни дивилася на справу по-іншому . Петро Бороздна хвилювався за долю майна , яке віддав у посаг доньці . Найімовірніше , він не хотів розголосу , що Ширай та його донька живуть окремо . Мало того , до родини дійшли чутки , що після того , як у грудні 1811 року Ширай переїхав з Солови у Стародуб , слуги Шираїв погано ставляться до Уляни . Її зневажає управитель маєтку , а кріпаки постійно контролюють її і не дають виїхати з села . Стосунки двох родин ще погіршилися в листопаді 1818-го , коли Уляна народила третього сина , Олександра : Степан Ширай заявив , що вдома у відповідний час не жив , і дитину не визнав . Коли Олександру виповнилося чотири роки , Ширай звелів забрати його в Уляни і віддати на виховання селянській родині в одному зі своїх сіл .
Рішення Степана Ширая забрати дитину розбило серце Уляни і , мабуть , загострило її душ евну хворобу . Одинокою надією лишив
407 Там само . — С . 52- 53 .
346