Ч а с т и н а п ’ я т а . Р о д и н н е к о л о
Отже, в бібліотеці Бороздни, можливо ще у вересні 1813 року,
був російський переклад твору Шерера, що його, як ми встановили
раніше, використовував автор «Історії русів». Але звідки він узяв
ся? Василь Бороздна міг успадкувати його від батька, а міг дістати
й сам. У вересні 1813-го Василю Бороздні йшов двадцять перший
рік. Того місяця він звільнився від обов’язків у канцелярії маршал-
ка новозибківського дворянства. До вступу в Колегію закордонних
справ лишався майже рік. Судячи з того, що 1814 року в Москві ви
йшла його перша публікація, саме в цей час Бороздна пробував себе
в літературі. Можливо, його цікавила й історія батьківщини. Міг сам
Василь Бороздна перекласти цей текст? Так, але малоймовірно. По
части тому, що як перекладач він нам невідомий, а почасти тому,
що не тільки в нього був рукопис російського перекладу різних час
тин ш ерерівського твору.
Рукопис Бороздни майже ідентичний стародубському перекла
ду «Літопису Малоросії» Шерера, на якому стоять імена Радкеви-
ча і Ятченка. Відмінності дрібні: іноді додано слова, яких нема ні
у ф ранцузькому оригіналі, ні у стародубському перекладі, але які
потрібні з погляду російської стилістики. З цього можна припусти
ти, що список Радкевича (або його оригінал) має раніше походжен
ня, ніж список Бороздни. Борозднівський список особливий тим,
що його можна легко датувати — там зазначено вересень 1813-го.
Можливо, саме в той час російський переклад «Літопису Малоросії»
Шерера став досить популярний у стародубських знавців козацької
історії. Два з трьох відомих на сьогодні списків російського пере
кладу Шерера походять зі Стародубщини, а походження третього
списку невідоме — його було зроблено 1842 року, і зберігається він у
бібліотеці ім. Короленка у Харкові396.
У грудні 1806 року, вірогідно після поїздки у гринівський м ає
ток графа Іллі Безбородька, Якову Радкевичу дозволили вступити у
володіння будинком, що його Петро Іванович Бороздна подарував
стародубській шкільній окрузі. Чи могли Радкевич з Безбородьком
говорити не тільки про справи й перспективи м ісцевої освіти, а й
396
«Руская история». Коллекция Ивана Забелина, № 617, Отдел рукописей,
Государственный исторический музей (Москва); Бовгиря А. Козацьке історіопи-
сання в рукописній традиції XVII століття. Списки та редакції творів. — К., 2010. —
С. 124-126.
334