Ч а с т и н а ч е т в е р т а . Н е з в и ч н і п і д о з р ю в а н і
Василь Ломиковський активно цікавився козацькою історією якраз
тоді, коли український національний проект проходив, у терм іно
логії Мирослава Гроха, стадію «збирання спадщини». Вийшовши
у відставку з армії на початку XIX століття в чині штабс-капітана,
Ломиковський оселився у своєму маєтку в колишньому М иргород
ському полку Полтавської губернії — подібний «кар’єрний» крок ві
тали свого часу Катерина II та її придворні. Колишні чиновники та
офіцери мали нести світло просвітницьких проектів держави у про
вінцію. Ломиковський, принаймні частково, виправдав сподівання
імператриці: зайнявся інтелектуальною працею і вдосконалював
агрокультуру у своєму маєтку, який називав «Парк-Трудолюб».
Як і у випадку інших українських відставників, деякі заняття Ло-
миковського навряд чи сподобалися б уряду. По-перше, Ломиков
ський заприятелював з такими небезпечними «вільнодумцями»-
сусідами, як Дмитро Трощинський — в його домі він зустрічався з
колегами-«антикварами» Андріаном Чепою та Іваном Мартосом,
братом історика Олександра Мартоса, який цікавився Мазепою.
Іван Мартос, масон і містик, став близьким другом і однодумцем
Ломиковського. Ломиковський брав участь у збиранні українських
народних пісень задовго до того, як 1819 року вийшла збірка Ми
коли Цертелєва. Андріан Чепа далеко не одразу оцінив подібні
ініціативи Ломиковського, але вреш ті-реш т під впливом свого п е
тербурзького кореспондента Василя Анастасевича, який поєднував
інтерес до історії з фольклором, визнав, що це справа важлива.
У «пенсійні роки» Ломиковський також активно шукав м атері
али з історії України, він почав їх збирати ще в Петербурзі. Перший
том «Припасов для Малороссийской истории» він підготував у Пе
тербурзі, а другий, останній, — повернувшись 1812 року в Україну.
«Припасьі» складалися з копій уривків літописів, різного роду д о
кументів і записок, які давали дуже відмінну від офіційної картину
історії. Якщо головними героями офіційної версії російської історії
були імператори (цей наратив відповідав «сценаріям влади», ви
робленим при дворі), то в Ломиковського на першому місці стояли
гетьмани та права і привілеї козацької держави345.
345
Про Ломиковського див.: Кравченко В. Нариси з української історіографії
епохи національного відродження (друга половина XVIII—середина XIX ст.) — X.,
1996. — С. 79-8о; Журба О. /. Василь Якович Ломиковський: історик чи агроном? //
294