Р о з д іл 14
Учитель історії
Державний історичний музей у Москві — одна з найвідоміш их архі
тектурних споруд у Росії, її емблема. Його збудували з червоної ц е
гли в неоросійському стилі у 1875-1881 роках у самісінькому центрі
міста — на північному боці Красної площі, поруч з Кремлем, якраз
проти Собору Василія Блаженного, зведеного при Івані Грізному на
честь завоювання Казані. В останні десятиліття радянської влади
будівля явно потребувала ремонту. Під час грандіозних парадів
на Красній площі на її фасаді кріпили радянські гасла і портрети
класиків марксизму-ленінізму. 1986 року нарешті почалася рекон
струкція, але через економічні злидні і розпад СРСР вона тривала
одинадцять років. Реставраційні роботи закінчилися 1997 року —
Росія якраз готова була повернути собі дорадянську спадщ ину й
ідентичність.
Цей будинок і музей — ідеальні символи імперського м инуло
го. М узей заснувала 1872 року група російських істориків та «ан
тикварів» на чолі з графом Олексієм Уваровим, одним з перших
російських археологів. У цю групу входили найвідоміш і російські
історики, серед них Сергій Соловйов та Іван Забєлін — останньом у
1885 року Уваров передав керування музеєм. Офіційним завдан
ням музею було збирати артефакти, пов’язані з головними поді
ями історії російської держави. Слов’янофіли, які ініцію вали його
створення, мали ширшу програму. Вони хотіли популяризувати
російську історію, культуру й ідентичність на противагу косм о
політичній західній культурі, яку втілювали Ермітаж та інші п е
тербурзькі м узеї. Саме у відділі рукописів Російського історич
ного музею тепер зберігаються найдавніш і руські манускрипти,
зокрема «Ізборники Святослава» і Галицька Євангелія. Зібрані по
всій ім перії рукописи уособлюють погляди на російську іден ти ч
290