Вс т у п
ції , мінялися й кандидатури авторів « Історії русів » та інтерпретації її головних ідей .
Дві головні частини книжки ( третю і четверту ) побудовано довкола питань , що їх зазвичай ставлять детективи-криміналісти : коли , де і за яких обставин відбувся акт історіографічної підробки ; які були його мотиви ; сам чи за допомогою спільників діяв підозрюваний ; і , нарешті , хто був цей загадковий зловмисник чи зловмисники . В частині третій (« Частини ребуса ») я відкладаю убік інформацію , залишену нам попередниками . Озброївшись зібраними даними , я повертаюся асі й п ієб , до самої « Історії русів », з ’ ясовую час і місце її написання та мотиви авторів . У частині четвертій (« Незвичні підозрювані ») окреслено соціальне й інтелектуальне коло гіпотетичних авторів « Історії русів ». Час і місце історіографічного « злочину » встановлено , мотиви і методи містифікації викрито , отже можна повернутися до питання авторства і запропонувати новий , незвичний « склад » групи підозрюваних . Усі вони не лише були присутні у відповідний час у відповідному місці , а й мали належне походження , освіту , зв ’ язки й інтелект , потрібні для цього « літературного злочину ». У частині п ’ ятій (« Родинне коло ») представлено корпус додаткових доказів , які дають змогу відповісти на питання , порушені у вступі і перших розділах книжки . Кожен новий розділ підводить нас до відповіді на головне питання — хто стояв за створенням « Історії русів »? У висновках « Історію русів » розглянуто в широкому контексті історії , міфології і націєтворення на степовому кордоні Європи .