Козацький міф Kozatskyi_mif_Istoriia_ta_natsiietvorennia_v_epokh | Page 279

Розділ 13 . З в і л ь н е н е дворянство Дмитра Трощинського. Він представився навіть самому Безбородь- ку — якось вони зіткнулися в одній французькій крамниці321. Історія одруження Івана Лашкевича набуває особливого значен­ ня, коли уважно придивитися, як «Історія русів» трактує діяльність головного героя постполтавської доби наказного гетьмана Павла Полуботка. Центральний полуботківський епізод твору — зустріч гетьмана з Петром І у Петропавловській фортеці. Полуботок і ціла козацька нація вийшла з цього конфлікту переможцями. Такого роду історію цілком могли розповісти члени родини Полуботка. Те, що цар прийшов до опального гетьмана напередодні його смерті і тим самим «реабілітував» його, служило інтересам родини Полу­ ботків ще краще, ніж інтересам народу, за який Полуботок нібито помер. Якщо ця історія справді походила з родини Полуботка, то на сторінки «Історії русів» вона могла потрапити через Івана Лашке­ вича, наближеного до старої бабусі Полуботк ової, останньої бере­ гині родинних традицій. Найважливіші, крім Полуботка, постаті, що пов’язують Івана Лашкевича з «Історією русів», — це прилуцькі полковники Гнат Га­ лаган та його син Григорій. Галаганів згадано в «Історії русів» чоти­ ри рази, частіше, ніж у будь-якому історіографічному творі цього періоду. Всі ці згадки нейтральні або позитивні, а деякі настільки детальні, що викликають підозри у причетності до тексту роди­ ни Галаганів або близьких до них людей. Гнат Галаган (| 1748) був одним з перших козацьких старшин, які в 1708 році перейшли від Мазепи до Петра І. Він також підписав петицію 1723 року на захист автономії Гетьманату, яка коштувала Полуботку життя. Він служив прилуцьким полковником чверть століття (1714-1739), потім пере­ дав посаду своєму синові Григорію (1716-1777). Молодший Галаган керував полком ще чверть століття (1739-1763)* Його заступив син Іван — він очолював полк у 1763-1767 роках у ранзі наказного пол­ ковника. Усі згадки Галаганів в «Історії русів» стосуються післяпол- тавської, тобто стародубської частини пам ’ятки322. 321 Модзалевский В. Малороссийский родословник. — Т. 3. — С. 32, 37-38. Копії шлюбного свідоцтва і заповіту Лашкевича див.: Российская государственная би­ блиотека, Фонд рукописей, ф. 510, д. 58. 322 Кривошея, Володимир. Українська козацька старшина. — Ч. і: Урядники геть­ манської адміністрації. — К., 2005. — 2-ге вид. — С. 125-126. 277