Ч а с т и
на четверта
. Н езвичні
п ід о зр ю в а н і
їнців. За Милорадовичів грав Олександр Безбородько, якому вони
доводилися родичами. Полуботиха мобілізувала свої зв’язки, а Іван
Лашкевич дійш ов до іншого впливового українця, графа Петра За-
вадовського. Він тримав своїх родичів у курсі придворних інтриг,
пишучи листи зі столиці: послання загального змісту надсилав по
штою, а конфіденційні — через друзів, які їхали з Петербурга на
Стародубщину. Перелом настав, коли у справу втрутився сам Зава-
довський. 20 червня 1791 року Іван Лашкевич писав з Петербурга
Настасії Милорадович: «15-го сего месяца ездил я на дачу к Петру
Васильевичу [Завадовскому]; много со мною кое-чего посторонне
го говорил; когда же я начал о деле его просить, то он мне сказал,
что надобно бы прежде миролюбиво поступить... Туда приехал к
обеду также Суденок (Осип Степанович), к которому я уже и бросил
ходить; как же он меня удивил, что начал со мною вежливо обхо
диться и спрашивал о нашем деле...»320
Покровительство Завадовського важило дуже багато. Саме за
вдяки йому Осип Судієнко, всемогутній секретар Безбородька, який
довго відмовлявся приймати Лашкевича, змінив гнів на милість.
Сторони вреш ті-реш т досягли компромісу: Настасія отримала свою
частину материної спадщини, а стара Полуботкова поділила свої
володіння між усіма онуками; серед спадкоємців був і брат Настасії
Григорій Милорадович, який у початковому конфлікті підтримав
був батька і ризикував нічого не отримати від бабусі. Справу зала
годили у присутності Завадовського, а потім підтвердили домовле
ність у присутності Осипа Судієнка, який представляв Олександра
Безбородька. Отже, два найвпливовіші українці в Петербурзі були
посередниками і гарантами угоди, завдяки якій Лашкевич став за
конним власником частини полуботківського спадку і шанованим
членом родини Милорадовичів.
Лашкевич повертався з Петербурга у компанії Григорія Милора-
довича; він писав Настасії, що вони їхали «як друзі». Згодом Григо
рій хрестив двох синів Івана і Настасії. Івана Лашкевича прийняли
в аристократичну (за мірками Гетьманату) родину Милорадовичів.
На той час він був знайомий або приятелював з багатьма членами
гетьманської еліти. Листи з Петербурга свідчать, що він знав не тіль
ки Петра Завадовського і Осипа Судієнка, а й секретаря Безбородька
320 Любецкий архив графа Милорадовича. — С. 134.
276