Ч а с т и н а ч е т в е р т а . Н е з в и ч н і п і д о з р ю в а н і
став першим міністром освіти в Російській імперії, Трощинського
призначили міністром юстиції, а Миклашевського — сенатором. Гу-
дович дослужився до фельдмаршала. Але українська партія вже не
мала при дворі того статусу і впливу, як у часи Катерини і Павла.
Малоросію знову поділили на кілька губерній, а всі губернатори —
Олексій Куракін, Яків Лобанов-Ростовський і пізніше Микола Рєп
нін — були великоросами, відданими передусім імперській столиці.
Всі вони породичалися з місцевою аристократією, але не стали її
частиною. М ісцеві дворяни скаржилися іншим вельможним укра
їнцям у Петербурзі, наприклад протеже Безбородька графу Віктору
Кочубею — він був міністром внутріш ніх справ при Олександрі І, го
ловою Державної ради і Комітету міністрів при Миколі І. Але скарги
мало чим допомогли. Стародубським аристократам нічого не ли
шалося, як оплакувати долю і згадувати «старі добрі часи» — епоху
козацької автономії і правління імператорів, які її зруйнували308.
Популярний російський поет тієї епохи Олександр Грибоедов
нарікав на відсталість чиновників-ветеранів у знаменитій п ’єсі
«Горе от ума» (1823). У ній ідеться про покоління, яке брало участь
у російсько-турецьких війнах і не сприймало ліберальних подихів
XIX століття:
А судьи кто? — За древностию лет
К свободной жизни их вражда непримирима,
Сужденья черпают из забытых газет
Времен Очаковских и покоренья Крыма;
Всегда готовые к журьбе,
Поют всё песнь одну и ту же,
Не замечая об себе:
Что старее, то хуже309.
Грибоєдовська оцінка старого покоління зашкарублих чинов
ників була, мабуть, справедливою стосовно столиць, але ситуація в
Україні суттєво відрізнялася. Відтерті від двору українські ветера
ни знайшли спільний ґрунт з грибоєдовським поколінням. Ідеї, які
циркулювали в маєтках стародубських аристократів на початку XIX
століття, не дуже відрізнялися від тих, що побутували в колі Д м и
308 Saunders D. The Ukrainian Impact. — P. 65-112.
309 Грибоедов А. С. Горе от ума / Подгот. Н. К. Пиксанов при участии А. Л. Гришуни
на. — 2-е изд., доп. — М.: Наука, 1987. — С. 47.
266