Час ти н а четверта . Незвичні підозрю вані
Притаманна авторові схильність живописати кошмари імперського правління знаходить втілення у розповіді « Історії русів » про кривди , завдані стародубському краю братом Ернста Йоганна фон Бірона , фаворита імператриці Анни Іоаннівни ( 1730-1740 ):
« О н еи сто вствах брата его , слиш ком хр ом о го и почти б езн огого Биро- на , содрогаю тся от одного восп ом и н ан и я обы ватели С тародуба и его окруж ностей », — писав автор « Історії русів ». « Он , бы в соверш енны й калека , им ел , однако , чин полного себе ген ерала россий ского , и , к вар тируя несколько л ет с вой ском в С тародубе с м ногочи сл ен ны м ш татом , уподоблялся пы ш ности ю и н адм ен н о сти ю сам о м у гордом у сул тан у ази ятском у ; поведен и е его а того ж больш е им ело в себе варварских стр ан н остей . И , не говоря об обш и рном серале , сф орм и р ован н ом и ком п лектуем ом наси ли ем , хватали ж енщ ин , осо бен н о корм илиц , и отбирали у них грудны х д етей , а вм есто их заставляли грудью своею корм ить м алы х щ енков из псовой охоты сего и зверга ; други е же его скаредства м ерзят сам ое воображ ение человеческое » 291 .
Є резонні підстави припустити , що коли « історія » Худорби справді писалася на Новгород-Сіверщині , то « Історія русів » походить зі Стародубщини . Першорядна роль Стародубщини мало що змінює в нашій інтерпретації авторського світогляду , мотивів та інтенцій , але трохи полегшує пошуки автора . Якщо ми хочемо знайти його , то слід рухатися на північ від території , запропонованої Оглоблиним , і фактично перейти українсько-російський кордон . Стародуб , давня столиця одного з найпотужніших полків Гетьманату , тепер входить до складу Російської Федерації . Кількість російських старовірів , що їх козацька старшина у XVIII столітті запрошувала селитися на Стародубщині , на 1919 рік , коли визначалася політична доля краю , виросла настільки , що вони склали більшість населення у колишніх козацьких землях . Стародубщина , на яку претендувала Українська Народна Республіка ( 1917-1918 ), дісталася Росії . Невже « вічну книгу України » справді написано на території сьогоднішньої Росії ?
291 Там само . — С . 243 .