Розділ 11. Л ю д и
і м іс ц я
Одна з небагатьох речей, які ми точно знаємо про «історію» Ху
дорби, — це те, що в очах інформантів фон Брігена вона була «очень
вольно и против нашего правительства писана». Важко встановити,
що саме робило «історію» Худорби настільки фрондерською, але під
«правительством» за тих обставин слід розуміти уряди московських
царів від другої половини XVII до початку XVIII століття — від Олек
сія Михайловича до Петра І. Можливо, саме на сувору оцінку дій Пе
тра І в Україні напередодні Полтавської битви звернули увагу зна
йомі фон Брігена. Хай там який зміст мала «історія» Худорби, їй оче
видно бракувало того, що в «Історії русів» було у надлишку — промов
і листів, які служили інструментом вираження думок, переконань і
настанов автора. Жоден з новгород-сіверських героїв не виголошує
промов і навіть не фігурує в жодній промові «Історії русів».
Що ці спостереження можуть сказати про автора «Історії русів»?
Стосовно роботи Оглоблина — під сумнівом опиняється головний
його доробок у цій ділянці — впевненість у новгород-сіверському
походженні тексту, яку поділяли майже всі наступні дослідники.
Водночас вони підтверджують гіпотезу Оглоблина, що одним із
джерел «Історії русів» може бути «історія» Худорби. Що стосуєть
ся гіпотези Шевчука — наші спостереження цілковито виключають
Архипа Худорбу з кола можливих авторів. Але якщо автор — не Ху
дорба, то хто він?
Одинокий спосіб відповісти на ці питання — розрізняти автора
«Історії русів» та її численні джерела. Відрізнити текст анонім но
го автора від «історії» Худорби, яка швидше за все послужила йому
одним з найважливіших джерел, — крок у правильному напрямку.
Дуже важко зробити таке розрізнення у частині до 1708 року, адже
ми можемо лише здогадуватися, що фігурувало, а що ні в «історії»
Худорби. Але що стосується частини після 1708 року — це завдання
цілком реальне. Попередні дослідники, особливо Михайло Слабчен-
ко, Андрій Яковлів і Михайло Возняк, достатньо переконливо пока
зали, що «Краткая летопись Малой России», опублікована Рубаном,
і додаток до неї Олександра Безбородька належали до важливих
джерел після-1708, або, в наш ому прочитанні, післяхудорбинської
частини «Історії русів». Проаналізувати цю частину й ідентифіку
вати, що в ній іде від Безбородька, а що додається до його тексту,
допоможе не лише перевірити безбородьківську гіпотезу, а й на
близитися до справжнього і головного автора «Історії русів».
245