Ча с т и н а т р е т я . Ча с т и н и р е б у с а
золото — згідно з деякими оцінками , 200 ооо золотих монет — переправили у Британію .
Якби це було правдою , то сума вкладу і проценти за кількасот років сягнули б астрономічної цифри — Англійський банк , до якого 1858 року увійшли активи Ост-Індської компанії , чекало би банкрутство , Британію — злидні , а світову фінансову систему — повний крах . Україна стала б східноєвропейським Кувейтом . Але в заповіті Полуботка була одна хитра умова : на вклад могла претендувати тільки незалежна Україна . Ось така історія ходила в українській пресі влітку 1990 року . На горизонті виднілася незалежність , грошей було обмаль , і український уряд не міг гаяти часу . В Англію на пошуки Полуботкового золота відправили урядову комісію на чолі з заступником голови Ради Міністрів . Від результатів цієї поїздки могла залежати доля країни , якщо не фінансової стабільності цілого світу .
Іронія полягала в тому , що український уряд з претензіями на золото Полуботка трохи запізнився . Першою , ще на початку XX століття , свої претензії заявила Російська імперія . 1908 року за наказом Петербурга російський консул у Лондоні з ’ ясовував невитребувані вклади в Англійському банку . Нічого подібного масштабом до золота Полуботка він не виявив , але на цьому історія не закінчилася . У 1920-х роках на представників УРСР у Відні вийшов такий собі Остап Полуботок , він претендував на спадок гетьмана і ніби мав якісь документи . Про сенсаційну новину доповіли в Харків , більшовицьке керівництво проявило інтерес , але потім репресії серед керівників республіки завадили розслідуванню . На кілька десятиліть про справу забули .
Привид гетьмана Полуботка повернувся на початку 1960-х років . КДБ нібито доповідав радянському керівництву , що британський уряд використовує гроші з вкладу Полуботка для фінансування антирадянської діяльності у Сполучених Штатах , приуроченої до « Дня України », що його проголосив президент Ейзенхауер . Радянське керівництво доручило провести таємне розслідування . До складу групи включили Олену Апанович , авторитетну дослідницю історії козацтва — вона напала на слід двох возів солі і солоної риби , яку напередодні посольства до царя відправив в Архангельськ Полуботок ; там усе це завантажили на англійський корабель у Лондон . Можливо , це й було золото . З Апанович взяли підписку про нероз-
214