Ч а с т и н а т р е т я . Ч а с т и н и р е б у с а
М алоросійське дворянство мобілізувалося. Найкращою і, як ви
явилося, одинокою зброєю проти Герольдії стала історія — у ній шу
кали доказів того, що російські царі й імперські установи визнава
ли шляхетський статус козацької старшини, мало того, цей статус,
закорінений у м ісцеву традицію, існував ще до приходу російської
влади, а привілеї малоросійській еліті надали ще литовські князі і
польські королі. Пошуки історичних документів на підтвердження
цих претензій раптом перетворилися на життєво важливу справу.
Дворянські зібрання доручали своїм лідерам, повітовим і губерн
ським маршалкам, складати історичні меморандуми у відповідь
Герольдії. Маршалки зверталися по допомогу до людей, які мали
репутацію знавців історії. Так само робила й імперська влада, опи
нившись між молотом Герольдії і ковадлом дворянських зібрань.
1804
року, ще на початку кризи, малоросійський генерал-гу-
бернатор князь Олексій Куракін (1802-1808) зустрівся зі знавцем
козацької історії, суддею чернігівського губернського суду на ім ’я
Роман Маркович, щоб обговорити історичні аргументи. Маркович
був переконаний, що козацька старшина мала всі шляхетські права,
притаманні «стану або ордену лицарства». Губернатор пообіцяв ро
зібратися. В листопаді 1804-Г0 Маркович надіслав Куракіну записку,
в якій доводив, що в козацької старшини були не тільки особисті,
а й спадкові права, а отже шляхетський статус мали і старшинські
нащадки. «Цих старшин, так само як і сотників, цар наказав за ви
бором затверджувати гетьманом не на певний час, а назавжди», —
писав Маркович215.
Уявлення Марковича про козацьких старшин як членів вірту
ального «стану лицарства», що його він ототожнював зі спадковою
дворянською корпорацією, розвинув інший чернігівський знавець
історії Тимофій Калинський, скарбник чернігівського губернсько
го дворянства. Калинський переїхав з Речі Посполитої у Російську
імперію і більшу частину життя прожив у колишньому Гетьмана
ті. Сам він претендував на дворянський статус як нащадок поль
ських шляхтичів, але це не заважало йому палко боронити д во
старина. — 1897. — № 4. — С. 1-47; Когут 3 . Російський централізм і українська
автономія. — С. 218-225; Толочко А. Киевская Русь и Малороссия в XIX веке. —
С. 183-203.
215 Свербигуз, Володимир. Старосвітське панство. — С. 177-178.
182