Вступ
Сонячним ранком 31 березня 1814 року парижани стали свідком по
дії, якої місто не бачило добрих чотириста років. Зайшовши через
ворота Пантен, вулиці і площі французької столиці заполонили
озброєні іноземці. Перед очима шокованих, зацікавлених і часом
навіть зачарованих видовищем парижан крокувала багатонаціо
нальна армія. Окремі загони носили екзотичні, небачені в Захід
ній Європі однострої. Попереду тисячного загону, що складався з
російських, німецьких та австрійських вояків, на ш арому коні їхав
Олександр І — всеросійський цар, визволитель Європи і завойовник
Франції. За Олександром їхала його барвиста козацька охорона —
предмет інтересу і захоплення одних парижан, клопотів і тривоги
інших*.
По одну руку від Олександра їхав прусський король, по другу —
представник австрійського імператора. Раптом Олександр зупи
нився і звернувся до здивованого натовпу: «Я приїхав не як ворог;
я прийшов, щоб принести вам мир і торгівлю!» Парижани зустріли
його слова радісними вигуками. Це був момент тріумфу російської
зброї і російського духу — ні до, ні після того нічого подібного істо
рія не знала. Коли Йосиф Сталін після війни зустрічався у Потсдамі
з Гарі Труменом, то згадав про те, як Олександр захопив Париж. У
1945 році, як в 1814-му, здавалося, що настає нова епоха: Росія па-
Усі дати до 31 січня 1918 року подано за юліанським календарем, у XIX сто
літті він відставав від григоріанського на дванадцять днів. Усі цитати з історичних
джерел і літератури, зокрема з «Історії русів», подано сучасним правописом без
перекладу. В українській науковій літературі побутують різні конвенції стосовно
передачі іншомовних імен; у цьому виданні імена російських персонажів україні
зовано, згідно з історіографічною традицією: Петро І, Михайло Погодін і т. ін.
15