Ч а с т и н а д р у г а . П о х о л о д н о м у с л і д у
Один з чільних українських істориків того часу Дмитро Дорошенко
вважав, що Оглоблин не навів достатньо доказів існування новго-
род-сіверського гуртка. Ще один український історик-емігрант Ілля
Борщак, який 1949 року видав у Парижі монографію про «Історію
русів», продовжував вважати, що твір написав Василь Полетика.
Оглоблинські аргументи не переконали й іншого дослідника «Іс
торії русів» Андрія Яковліва, який захищав свою стару тезу про те,
що автор пам ’ятки — Олександр Безбородько. Невдовзі почав сум
ніватися і сам Оглоблин. Те, що інші фахівці не приймають його гі
потези, — одна річ. Набагато важливіше, і Оглоблин знав це краще
за всіх, що надто багато моментів в «Історії русів» не відповідали
біографії і характерним рисам Лобисевича. Почати з того, що Ло-
бисевич ніколи не жив у Н овгороді-Сіверському і не мав особливих
причин любити це місто. Він не служив в армії, не так щоб дуже д о
бре знав топографію південної України — а все це, судячи з ханен-
ківської гіпотези, Оглоблин вважав важливими прикметами авто
ра «Історії русів». Наприкінці сорокових років Оглоблину довелося
попрощатися зі ще однією гіпотезою: Лобисевич на автора «Історії
русів» не підходив165.
Київські руїни поховали ханенківську гіпотезу в 1943 році, а в
повоєнній європейській розрусі зникла й кандидатура Лобисевича.
1951 року Оглоблин переїхав у Сполучені Штати — крім рукописів
і невеличкої бібліотеки, історик взяв із собою пристрасть до тек
сту, який все не йшов йому з голови. Оглоблини оселилися в місті
Лудлоу, штат М асачусетс; стараннями сина, який пішов робітником
на завод, і дружини, яка взяла на себе домаш ні справи, він був за
хищений від щоденних клопотів і міг спокійно займатися наукою.
Оглоблин виніс добрий урок зі своїх попередніх «помилок» і нових
кандидатів в автори «Історії русів» більше не пропонував. Він зо
середився на дослідженні джерел «Історії русів» і біографій людей,
які, на його думку, належали до новгород-сіверського патріотично
го гуртка та надихнули автора загадкового тексту166.
165 Листи Івана Крип’якевича до Олександра Оглоблина з 1941-1943 pp. // Укра
їнський історик. — 1990. — № 1-4 (104-107). — С. 175-177; Borschak, Elie. La legende
historique de VUkraine. Istoriia Rusov. — Paris, 1949.
166 Ohloblyn O. Where Was “ Istoriya Rusov” Written? // Annals o f the Ukrainian
Academy o f Arts and Sciences in the U. S. — Vol. 3. — No. 2 (1953). — P. 670-695; YakovlivA,.
146