Розділ 6 . Київський р у к о п и с
жати на почуття імператриці , адже убивство Петра поклало край його власній кар ’ єрі . Ханенко служив першим ад ’ ютантом Петра , і по смерті імператора його одразу звільнили від обов ’ язків . Випускник Кільського університету в Німеччині і амбітний придворний мусив провести решту життя у своєму маєтку на Новгород-Сіверщині . Там , припускав Оглоблин , він і розбирав батьків архів та спостерігав критичним оком за політикою Катерини . Позитивний опис правління Петра III в « Історії русів » Оглоблину здавався доказом того , що автором рукопису справді міг бути Василь Ханенко . Але без відповіді лишалося багато важливих питань . Оглоблин завжди вважав , спираючись почасти на твори Михайла Максимовича і Михайла Драгоманова , що « Історія русів », принаймні в остаточній своїй формі , — продукт ліберальної епохи Олександра І .
Оглоблин розв ’ язав цю суперечність , ввівши в сюжет ще одного Ханенка . Олександр Ханенко , онук Миколи і племінник Василя , народився близько 1776 року і в 1817-му був іще живий . На початку XIX століття у період ліберальних експериментів Олександра він служив секретарем російського посольства в Лондоні ; був знайомий з головним тодішнім реформатором Михайлом Сперанським і вийшов у відставку 1817 року , за припущенням Оглоблина , через те , що Сперанський впав у немилість . Решту життя Олександр Ханенко провів у своїх маєтках у Суразькому повіті неподалік Новгорода- Сіверського , де й розбирав багатий сімейний архів . В особі Олександра Ханенка Оглоблин знайшов чудову кандидатуру співавтора або принаймні редактора « Історії русів », тексту , який , на його дум ку , підсумовував життєвий досвід , ідеї та прагнення трьох поколінь чільної козацької родини тієї епохи . Ханенківська гіпотеза перегукувалася з теорією про співавторство Григорія і Василя Полетик та узгоджувала давнє припущення , що твір написано близько 1768 року , з численними свідченнями , що його створили таки пізніше157 .
Закінчивши розвідку про « Історію русів » у травні 1942 року в окупованому Києві , Оглоблин не закрив тему . Але він не знав , що його дослідженням , принаймні тимчасово , покладуть край сталінградські події . Ситуація на фронті повернулася проти німців , і перспектива зустрічі з чекістами Оглоблина явно не тішила — він уже мав нагоду переконатися в їхніх манерах під час свого арешту 1930
157 Там само . — С . 105-140 .
141