Р о з д іл 5. К о з а ц ь к и й кн язь
Стаття Яковліва, в якій той не тільки розвивав гіпотезу Слаб-
ченка, а й критикував Єршова та інших науковців, які віддавали
перевагу Полетикам, відкрила епоху активного зацікавлення за
гадковим козацьким текстом за межами Радянської України. Бурх
ливого 1939 року Яковлів, — а він був ще й секретарем Української
Могилянсько-М азепинської академії наук, — затвердив до друку
цілу книжку про «Історію русів» — «Псевдо-Кониський і псевдо-По-
летика (“Исторія Русовь” у літературі й науці)». Її написав Михайло
Возняк, львівський літературознавець. Ця книжка стала найґрун-
товніш им дослідженням про походження і роль «Історії русів» з усіх
виданих до 1939 року129.
Михайло Возняк народився в австрійській Галичині 1881 року
і 1908-Г0 закінчив Львівський університет. Він отримав посаду
шкільного вчителя, але ще студентом проявив себе як літературо
знавець і багато друкувався у виданнях НТШ. З початком Першої
світової війни Возняк долучився до політики і підтримував реаль
ний, а не вигаданий ГПУ Союз визволення України, політичну ор
ганізацію українців-емігрантів з Російської імперії, яка базувалася
у Львові і Відні. Члени Союзу прагнули створити незалежну україн
ську державу; під егідою Центральних держав вони вели політичну
і культурну роботу через українських військовополонених у Німеч
чині й Австрії. Саме ця організація надихнула чекістів придумати
«Спілку визволення України» наприкінці 1920-х років. Возняк на
писав багато брошурок для поширення через Союз, зокрема «Нашу
рідну мову», вперше опубліковану 1916 року. 1918-го, в останній рік
діяльності Союзу, він надрукував у Відні брошуру «Українська дер
жавність».
Авторитет молодого науковця утвердився після виходу у Львові
його тритомної «Історії української літератури» (1920-1924). Після
того як Австро-Угорщина розпалася і Галичиною оволоділа Польща,
Возняк та багато інших українських науковців лишилися без робо
ти, але й далі друкували свої праці в Науковому товаристві ім. Шев
ченка, яке пережило і Першу світову війну, і крах австро-угорської
монархії у 1918-му. Михайло Грушевський, який 1924 року очолив
історичні інституції ВУАН у Києві, підтримував Возняка гонорара
129 Див.: Возняк М. Псевдо-Кониський і псевдо-Полетика («Исторія Русовь» у лі
тературі й науці). — Л ьвів-К., 1939. — 159 с.
121