Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_

самого дня О. Зарудний підписав звернення Міністерства земельних справ до українського селянства, селянських спілок, земельних комітетів, кооперативних і просвітніх товариств, в якому закликав їх не допустити руїни в господарстві та «доказати, що вони свідомо ставляться до сучасних змін у земельній справі». 17.1.1918 р. була розповсюджена відозва Ради Народних Міністрів УНР до селянства, під якою стояв підпис О. Зарудного. Відозва закликала не чинити самоправства на селі, дочекатися нових розпоряджень уряду. Одначе селянські розрухи й далі ширилися. Селянство, заохочене проголошеним Центральною Радою гаслом розподілу великої земельної власності, самочинно відбирало помі щицьку землю, не чекаючи розпоряджень уряду. На посаді міністра земельних справ О. Зарудний працював нетривалий час. Під час більшовицької окупації Києва був розстріляний. О О ЗУЛЯ Яків Максимович (18.III.1893, с. Лебедин Чигиринського пов. ^ К и ївсько ї губ. — ?) — політичний діяч, правник, публіцист; член Центральної Ради та Всеукраїнської ради військових депутатів. Народився у бідній селянській сім’ї. Здобувши у рідному селі початкову освіту, 1907 р. вступив до Київської військово-фельдшерської школи. Після чотирирічного навчання протягом 1911 —1913 рр. працював помічником лікаря у Київському військовому госпіталі, 1913—1917 рр. — фельдшером, навчаючись водночас у Полтавському кадетському корпусі. Належав до УПСР. На II Всеукраїнському військовому з ’їзді був обраний до Всеукраїнської ради військових депутатів та кооптований до складу УЦР. На Шостих Загальних зборах УЦР був секретарем мандатної комісії. Від Київської ради солдатських депутатів 25.Х. 1917 р. його делеговано до Крайового комітету охорони революції в Україні. Коли 26.Х. 1917 р. комітет вислав своїх комісарів до головних військо вих установ, Я. Зозуля був відряджений до окружного військово-санітарного інспектора. Сформував телефонно-санітарну колону та перев’язочні пункти, а 27.Х. 1917 р. за наказом комітету був направлений зв’язковим на залізничний телеграф. У січні 1918 р. як командир особливого санітарного потяга виїхав разом із Центральною Радою з Києва. У березні одержав посаду у Міністерстві харчових справ, на якій працював до гетьманського перевороту. Надалі був торговим агентом у Дніпросоюзі, водночас навчався у Київському університеті на правни чому факультеті. Брав участь в антигетьманському повстанні. 20.XII. 1918 р. як головноуповноважений з харчування в Галичині і Буковині виїхав до Станісла- вова. В автобіографії писав, що уряд Є. Петрушевича вислав його за межі Галичини за пропаганду соціалістичних ідей. У червні 1919 р., виїхавши до Кам’янця-Подільського, виконував обов’язки віце-директора хлібного департа менту, у 1920 р. — завідувач статистичного відділу Укрпродкому. Емігрувавши разом із урядом УНР до Польщі, працював спочатку фельдше ром у Варшаві і навчався в університеті (1921 —1922), надалі завідував коопера тивом «Дніпро» і мешкав у Львові. Там налагодив тісні зв’язки з галицькими і волинськими комуністами, за що у серпні 1923 р. декретом львівського воєводи був висланий із Галичини і змушений виїхати до ЧСР. Деякий час співпрацював з Микитою Шаповалом, а трохи згодом із групою однодумців (Ф. Сумневич, П. Богацький, Д. Ісаєвич та ін.) заснував Українську селянську спілку. «Партія 97

Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 98